середа, 26 лютого 2014 р.

Маленькі кроки

Я помалу повертаюся до читання і, може, навіть писання.

Книжка, яка лежить переді мною і просить, щоб я про неї написала, зветься «Зірки і макові зернята». Написали й намалювали її художники з творчої студії «Аґрафка», Романа Романишин та Андрій Лесів. Ви вже, певно, знаєте, що багато всього, до чого беруться ці двоє, має успіх. Заслужений, мушу сказати, успіх. Двічі поспіль їхні книжки потрапляли до списку «Білі круки», цього року їхній письменницький дебют (там зовсім дрібка тексту, можна уявити, що цей текст переклали англійською і журі його прочитало) визнали на конкурсі Болонської книжкової виставки. Але про це ви, якщо хочете, прочитаєте деінде.

Я скажу лиш таке. Мене страшенно пройняла остання сторінка книжки, на якій написано дослівно таке:

субота, 15 лютого 2014 р.

Як зіпсувати дитячу книжку. Інструкція для видавців

Цей пост буде для видавців переважно, для видавців дитячих книжок. Одну з них я тримаю перед собою й дивуюся: як можна було аж так зіпсувати непогану в принципі книжку? Не скажу, що текст зриває дах і перевертає уявлення про дитячу літературу, але є там кілька моментів, сказати б, виховних, які можуть допомогти дитині в житті. Це я про «Лігу непарних шкарпеток» Галини Вдовиченко, яку зовсім спаскудило видавництво «Клуб сімейного дозвілля».

Частина перша,
де Христя Нечитайко розповідає про особливості текстової частини книжки

Спочатку про хороше, так прийнято. Галина Вдовиченко вигадала стільки синонімів для шкарпеток, що честь їй і хвала. Є старі грубі шкапи, є спортивні шкарпетони, є елегантні шкарпані (вони – жіночого роду, вони – пані) і є малі шкарпуки. От ці всі непарні шкарпетки вирішили, що їм набридло бути покинутими й непотрібними, і треба якось єднатися. На цьому побудовано сюжет. Вони постійно борються за свободу й шукають собі пару. Підтримують одна одну, витягують із біди й сміттєвих відер. Одне слово, є такий дидактичний момент, який сповна проявляється у статуті Ліги непарних шкарпеток:
·         Триматися купи й не залишати товариша у біді.
·         Радіти радості товариша, як своїй власній.
·         Діяти злагоджено, як одна команда.
·         Сподіватися на краще. І ніколи не втрачати надії.
·         Не вважати себе вищим від інших.
Сюжет мені видався затягнутим і схожим на «Мишкові миші» (там різні миші утворили мишачу рок-групу, колізії були дуже схожі). Усе це, зрештою, динамічно, є спортивні ігри, є коти й собаки, є перегони й небезпеки. Так що малявкам може сподобатися, але ж я не малявка, тому переходимо до частини другої, де я дам певні рекомендації видавцям дитячих книжок.

вівторок, 4 лютого 2014 р.

Сім книжок про любов і кохання

У той час, як хтось опікується цілістю свого золотого предмета санвузлу, український народ дбає про свій духовний розвиток. І не кажіть тепер, що людям не до книжок тоді, коли вони голодні й голодні. Мало хто сьогодні може сказати, що всім задоволений, а все ж ви самі бачите, чого бракує левовій частці українців. Але на цьому все, бо ж блоґ мій не про політику (хоча куди тепер без неї), а про літературу для дітей та юнацтва, так сказать.

Сьогодні в ефірі традиційна щомісячна рубрика «Список від “України молодої”» – про важливі сьогодні книжки. Книжки, які в будь-якому віці вчать нас, і дорослих і малих, любові.




З любов’ю,
ваша Христя.