пʼятниця, 21 листопада 2014 р.

Трилер про бібліотеку для розумників

Мушу ще написати про цю книжку. Бібліотечний трилер я читала вперше. Чесно – не думала, що можна побудувати цікаву підліткову книжку на цитатах із класичних творів, на алюзіях. Чистий вам, прости Господи, постмодернізм. Суцільна, даруйте, інтертекстуальність, нічим не прикрита, дуже дотепна й навіть подекуди страшувата.

«Смерть мертвым душам!» – назву можна читати по-різному, хоча йдеться тут, ясна річ, про нашого з вами Гоголя, який спалив із пересердя або щось там собі знаючи другий том бестселера «Мертві душі». Сюжет книжки Андрєя Жвалєвського та Євґєнії Пастернак побудовано на тому, що цей том викликають із небуття. Спіритичний сеанс у бібліотеці, те-се – бац, відбуваються дивні й страшні речі! О, я забула сказати, що книжки в цьому романі, я не жартую, РОЗМОВЛЯЮТЬ. Між собою, стоячи на поличках. Хтось сумує, що його не читають, хтось задирає носа, бо він «класик» і «всезнайка», як-от томи енциклопедії. Хтось скромно перевертає наші життя, як «Маленький принц». А російські поети стібуться тимчасом і перемовляються віршами. Поміж ними – ображені книжки-одноденки, так звані «серійні». Саме вони відіграють тут роль темної неосвіченої маси, яку легко повести за собою злостивому томові «Мертвих душ». Влада міняється, серійні витісняють «хороші» книжки у вигнання в дальню шафу, куди ніхто не зазирає, а самі рвуться в руки відвідувачам бібліотеки. Яскраві дитячі книжки, звабливі обкладинки дамських романчиків, багатотисячні графоманські видання… Одне слово, мораль ви зрозуміли. Але тут іще про книжки в інтернеті. Старі книжки бояться потрапити в інтернет, бо їх ніхто не читатиме, хоча насправді всі вони розуміють, що електронні копії – це ті самі книжки, і що байдуже, де читають «Маленького принца», головне – щоб читали.

понеділок, 17 листопада 2014 р.

Абетка з історією

Сьогодні я вирішила похвалитися домашнім раритетом – а-ба-ба-га-ла-ма-гівською «Абеткою» 1992 року видання. Отією, історичною. Найпершою їхньою абеткою. З якої, як розповідає Іван Малкович, почалося його видавництво. Наклад її – 50 тисяч примірників, один із них якимось дивом у голодні 1990-ті опинився в мене. Мені було чотири роки, це – улюблена і найперша, мабуть, книжка. Досі люблю її гортати.


Фото не такі, щоб мене посадили за порушення авторських прав, а якраз такі, щоб ви роздивилися, хто не бачив, почитали й порівняли з тими абетками, які у вас удома.

Обережно: далі – багато фоток!

четвер, 6 листопада 2014 р.

Сердечка на полях

Щось я розписалася, пробачте. Я, звісно, розумію, що набридну вам, але якщо зараз не напишу, то забуду й ви не дізнаєтеся про книжку Віґдіс Йорт «Йорґен+Анна=любов». Мушу вам відразу сказати, що з нового перекладеного з норвезької для молодших підлітків у мене складається прикре враження, що десь поділися такі, як Марія Парр, які роблять із нашими серцями котлетки й загортають у подарунковий папір, а потім розгортають, а там – вишукана французька страва, декорована найсвіжішими середземноморськими травами. Ні з «Привіт, це я!», ні з «Йорґеном+Анною» в мене такого ефекту не відбулося.

Але менше з тим, відбувся інший ефект, який я докладно описала у відгуці на книжку Ніни Е. Ґрьонтведт: ти спершу думаєш «що за фігня», а потім розумієш, що ця фігня – дуже мила і дуже про нас дівчаток (тепер ви розумієте, чому я не пішла в науку? Та тому що там не дозволяють такої вишуканої стилістики!). Отож, Йорґен+Анна=любов. Тут усе ясно: книжка про любов, і то про таку, коли любов проявляється в розмальовуванні полів у зошиті сердечками й заповненні дитячих анкет із секретними конвертиками, де написано, кого ти любиш. «Дехто з дорослих вважає, ніби перше кохання можливе десь у тринадцятилітньому віці, у класі сьомому, і ніяк раніше. Але це не так. Комусь уже ніколи в житті не судитиметься пережити такого кохання, як у четвертому класі, коли тобі десять…» – ну так, особисто я не піддаю це твердження жодному сумніву, ані найменшому. У мене в десять років була така любов, що вам і не снилося! Тільки нещаслива, на відміну від Анни. Він мене навіть не запросив зі своєї волі на танець! Але він час від часу списував у мене задачки, тож я була переконана, що шанси є. Але досить про мене. Анна. Дівка, яка тусується переважно з пацанами, задирака, має одну вірну, дуже сором’язливу й несміливу подругу Беату. Йорґен – новенький, і цим усе сказано. Всі миттєво в нього закохуються. Анна – бешкетниця, як моя улюблена Хельґа в мультсеріалі «Гей, Арнольде!», її серце тане від кохання, але ззовні вона неприступна і войовнича четвертокласниця. Анна підбиває Беату написати Йорґенові фальшивого любовного листа нібито від Йорґена, і це мало не стає причиною розриву юних закоханих. Але Еллен, цю самозакохану й розпещену дівулю, нам анітрохи не шкода. І добре, що Анна відрізала їй косу. Бачите, які пристрасті!

середа, 5 листопада 2014 р.

Великий Київ для маленьких

Напишу вам сьогодні про свій великий Київ, тобто ваш «маленький Київ». Це така чудова книжка, неймовірний ілюстрований путівник. Я тут не шкодуватиму компліментів, бо книжка з усіх боків прекрасна, продумана в деталях для малявок і зручної та цікавої екскурсії центром столиці. Єдина її вада – дорога вона, але що ж поробиш, коли така робота, на такому папері, так якісно зроблена й дарує стільки радості. Ну, але для когось 75 грн, може, то й не дорого :)

Колись я писала про невдалий, на мій погляд, варіант дитячого путівника. Там із мінусів було як старомодне оформлення, так і текст, що не відповідає віковим вимогам і взагалі не ліпиться ні в тин ні в ворота. Оті дивні діалоги-вставки мене досі вводять у стан легкого трепету, як при гарячці. У «Моєму маленькому Києві» з текстом усе ок, задля цього постаралася Настя Денисенко. Речення розповідні, не надто довгі. Абзаци короткі, інформацію подано в різних формах – десь шматочок довідки, десь коментар про те, хто такі рейтери (я, наприклад, не знала, що в давнину так називали вершників, озброєних вогнепальною зброєю, а від того й вулиця Рейтарська), – поруч із малюнком цього самого рейтара. Десь запитання, десь квест або розмальовка, або спробувати написати своє ім’я давньоруською абеткою (!!!). А яка то забава – вирушити в подорож, звіряючись за мапою! Одне слово, прекрасна робота в Насті Денисенко і художників – Олени Старанчук та Олега Грищенка. Дуже стильна, малюнки нетипові – я в захваті.