Хоч я тепер дуже рідко писучий книжкоблоґер, не написати про
цю книжку не можу. Прочитала на одному дусі, мій внутрішній усім незадоволений
критик щось хотів буркнути про те, що це «оповідання», і «хто їх тепер читає»,
аж раптом згадала, як дівкою вигрібала антології з полиць і дивилася зміст –
шукала оповідання за назвами. Досі пам’ятаю, як вибрала «Плюшку» Мопассана, там
було про повію, дуже миле. А критерій один – якщо назва гарна (або якщо в назві
– ім’я жіночого персонажа), то це цікаво й імовірно про любов.
Але застерігаю: навіть із найпрекраснішими назвами бувають
лажі. Так що головним чином довіряйте упорядникам, якщо це антології.
Отож, говоритиму я про «Чат для дівчат» (яка розкішна назва!),
упорядкували цю книжку з 12 оповіданнями 12 письменниць, імена половини з яких
я вперше почула, Валя Вздульська й Оксана Лущевська. Чудесна робота, дівчата.
Я не знайду, за що сварити цю книжку. У ній у міру всього: є
розмови про стосунки з батьками й іншими членами родини, є переживання через
зовнішність, є розбиті серця, складні долі й розкішна іронія, є про любов (аякже!),
дружбу й дивних сучасних підлітків, хе-хе.
