Страшна чоловіча книжка про шоколад

Не пригадую, щоб останнім часом мені підліткове так тяжко читалося, як «Шоколадна війна» Роберта Корм’є. Книжку порівнюють із ґолдінівським «Володарем мух», і тепер я розумію, в чому причина: «Володаря мух» мені теж було нелегко й страшно читати. Якось наче й розумієш, що у світі все так і складається, що мало де, крім книжок і фільмів-серіалів, бувають гепі-енди, а все ж хочеться, щоб саме у твоїй історії був щасливий фінал. Не знаю, може, це в мені говорить дівчинка, яка читала хлопчачу книжку, але я відтягувала й відтягувала наступні розділи, щоб тільки не впевнюватися, що так воно і є: героїчних героїв і щасливих фіналів у житті не буває.

Але вернімося до шоколаду.

Торгівлею у звичайній приватній школі Триніті адміністрація школи прикриває свої брудні махінації. Кожен із учнів щороку щось продає, нині йдеться про 50 коробок шоколадних цукерок. Продавати цукерки заради честі школи — ось обов’язок кожного учня Триніті. Почесний і начебто добровільний. Але спробуй відмовитися, як 14-річний дев’ятикласник Джері Рено, і тобі покажуть, яким може бути життя «білої ворони». Цькування, фізичні розправи, дзвінки додому — всі, здається, вже давно знають, якими жорстокими можуть бути підлітки. Якщо ж у справу включається напівлегальна школярська спільнота Варти, яка контролює життя школи, усе стає ще серйознішим. А відмова від продажів усупереч прямому розпорядженню Варти — мало не смертельний вирок.

Цікаво спостерігати за головним персонажем, Джері. Торік у нього померла мама, до батька він помалу втрачає повагу, бо той не живе, а просто проживає свої дні. Кожен день у нього «нормальний», без підйомів і падінь. Їм навіть немає про що поговорити. Він починає свій бунт проти шкільних порядків (і навіть більше — суто підлітковий бунт проти життєвих розкладів) із того, що навпаки — підкоряється завданню Варти: впродовж десяти днів уперто відмовлятися продавати цукерки. Але за десять днів щось у Джері змінюється; може, це так подіяв плакат із написом «Чи зможу я потурбувати всесвіт?», як відомі слова у Достоєвського про «твар дрожащую»?

Фінал у цієї книжки водночас відкритий і нібито дає надію, що все може в цьому світі змінитися, і що такі герої, як Джері, тут невипадково, але разом із тим безнадійно печальний, бо читач розуміє, що не може себе обманювати. Не тепер. Це такий шок, який примушує довго не вставати з ліжка (але знову ж таки, може, у хлопців це інакше, може, для них ця книжка, як той плакат у шафці Джері: думай, думай, думай) і безпорадно розводити руками. Або встати, взяти себе в руки і зробити висновки. І щось нарешті починати змінювати.

Роберт Кормье. Шоколадная война / Пер. с англ. Владимира Бабкова. — Москва: Розовый жираф, 2012.