Це не Гаррі, але

Вам знайомо це відчуття: не можеш дочекатися, коли вже нарешті допишуть / перекладуть / видадуть продовження книжки, яку ви щойно проковтнули? Якщо вам близько 30 років, ви могли б пам’ятати цей трепет від кожної нової частини «Гаррі Поттера». У випадку з «Шісткою воронів» нам, можна сказати, пощастило: обидві частини дилогії «Кеттердам» уже написано, першу перекладено українською і навіть трошки прочитано. «Трошки» у прямому сенсі, бо мені поки що не траплялося, щоб про цю книжку писали в українському сегменті критики.

Секрет виживання

Проникливий роман про 10-річного хлопчика з генетичними вадами, Огеста. У хлопця спотворене після численних операцій обличчя, через яке він неабияк страждає. Ми знайомимося з головним героєм тоді, коли він має йти до середньої школи (до того Оггі вчився вдома з мамою). Середня школа і діти-підпідлітки  саме по собі випробування, адже діти бувають дуже жорстокими. Часто вони не прощають інакшості, цькують не-таких і вже зовсім рідко знають щось про толерантність. П'ятикласники – це маленькі люди, яким дуже важить популярність і зовнішні атрибути. Вік, коли те, що ти носиш і як виглядаєш, набуває більшого значення, ніж те, чи цікаво з тобою, як ти мислиш і граєшся. Також це вік, коли через великий ніс, руде волосся або веснянки однокласники можуть дражнити до сліз, що вже казати про таке обличчя, як у Оггі!

Читач проходить із Огестом усі етапи його випробування 5-м класом: від повного неприйняття, цькування, жорстокості, гри "в чуму", ігнорування й дружби з жалю – до тріумфу наприкінці навчального року, який для читача обертається катарсисом. В Оггі з'являються справжні друзі, підтримка – усе завдяки почуттю гумору й розуму.

Про сімейну толерантність

Давно вже мені потрапила в руки ця мила книжка. А днями натрапила ще на новину, що її включили в шкільну програму у Франції. От молодці!

«Їжачок Пуф шукає собі нову родину» Яна Валькера (ілюстрації Мілен Рігоді дуже прикольні, чого вартий лише Їжачок в окулярах!) – це дотепна книжка-картинка з простим, але дуже актуальним у наші часи сюжетом. Їжачок Пуф, значить, вирушає на пошук нової родини, бо його начебто стара родина не дуже «шанує» (може, солодкого на сніданок не дають, може, спати вкладають о 21-й, мало що там). Стоп, цитата: «Пуфові здається, що мама забагато його цілує, татко ніколи не може знайти часу, щоб із ним погратися, а молодша сестричка занадто галаслива…». Усе резонно: ніхто тебе, Їжачку, не любить, тікай мерщій!

А поки Їжачок тікає і приглядається до різних родин, читач зустрічає зовсім різних тваринок (читайте: різні види сімей – цілком соціальних конструктів), як би сказали вельмишановні критики, стикається з різними Іншими:

•          приміром, віслюка Якова всиновили, тож тепер його батьки – коні;
•          у жабки Агати є тільки мама, і немає тата;
•          у кабанчика Фунтика мама – свійська свиня, а тато – дикий кабан;
•          у теляти Бублика двоє батьків – татусь і дідусь бики;
•          за ластівкою Майєю доглядає няня Анфіса, вона сова, а Майїни батьки багато подорожують;
•          у вовченяти Роккі величезна родина, адже вовки живуть зграями.

Тут бракує хіба що одностатевого шлюбу :)

Усі вони хороші, але не для Їжачка, як ви здогадалися.