Розглядати зиму в місті

Оскільки зима в наших широтах, скажімо так, кхе-кхе, не дуже вдалася цього року, то треба цю саму зиму накликати. Як Діда Мороза чи Весну. Бо що ж це таке робиться: через кілька днів Новий рік, а снігу нема, і за вікном +9 за Цельсієм. А я тільки-но купила таку кльову іграшку – сніжколіп! Ну ок, про те, чого в нас немає, я звикла читати у книжках :) Тому перед святами раджу повністю український вімельбух – «Новорічні канікули» Інни Рудої. Абсолютно на рівні з європейськими книжками, тільки дуже вгадувано про наші реалії. А це плюс, бо всім же хочеться ідентифікувати себе з персонажами і впізнавати, а не весь час тлумачити.

Равлик, пташки, кораблі

Знову розкажу вам про книжки свого улюбленого «Читаріуму». От що правда, то правда: маленьке видавництво, яке видає небагато книжок, але всі такі класнючі і з такою любов’ю, таким смаком і розумінням потреб читача, що я не втомлююся їх радити. Сьогодні ми отримали три їхні нові картонки авторства Оксани Лущевської, і я так протащилася, читаючи їх дитині 2,5 років, що прям вклавши дитину спати, зразу пишу сюди.

Насамперед скажу, що Оксана Лущевська – письменниця, перекладачка, дослідниця дитячої літератури. Вона в темі багато років і точно знає, що робить у своїй справі. Пише вона для різних вікових категорій, але найдужче я люблю її малявські віршики. Хоча б тому, що вони дають хороший простір для гри. Наприклад, за «Павою з павенятами» (ВСЛ) ми придумали пальчикову гру, вивчаємо «право» і «ліво», рахуємо. Книжка «Про кита» (ВСЛ) вся звуконаслідувальна. І це, здається, той «коник», який дуже вдається письменниці. До цього прийому авторка вдалася і в книжці «Пливуть кораблі» («Ту-ту-ту», цей звук візуально підкреслила скрізь художниця Катерина Степаніщева), і в «Пташиній колисковій», де всі пташки по-своєму засинають – і це теж прикольно вчити з дитиною, яка щойно починає говорити.

Тепер трошки про кожну з картонок, бо всі мають якісь «перчинки» і в тексті, й особливо – в ілюструванні. Це особлива насолода – показувати малявці різні техніки й дивитися на реакцію :)

Наша подружка Зоя

Знаєте, я зараз скажу банальність, але ви вже пробачте. Коли ти читаєш дитячі книжки як фахівець, ти можеш помічати речі, як є і які мають бути, яких немає, які можуть спрацювати з дитиною. Коли ж ти читаєш із дитиною, то помічаєш усе, перераховане вище, тільки оте «можуть» замінюється речами, які спрацьовують чи не спрацьовують із конкретним читачем.

Мене раніше дико бісили пластилінові ілюстрації і книжки з «примітивними» текстами. Хотілося, як і всім, що душа звернулася, а відтак розвернулася, стався душевний переворот і більше нічого, як раніше. І щоб ілюстрації вишукані, з купою деталей. Єрко – не менше.

Але тут з’явилася Зоя. Це персонаж Барбари Рід, авторки «пластилінових» книжечок для найменших. Не скажу, що я відразу полюбила пластилінову ілюстрацію, але не відзначити того, що Рід віртуозно володіє технікою і промальовує найменші деталі емоцій пластиліном – треба було бути сліпою. Пластилінові сльози, пластилінова радість, пластилінові збиті коліна – усе це Рід промальовує дуже майстерно, все детальне й упізнаване найменшими читачами (книжечки про Зою розраховані на категорію 0+).

Бути дівчиною-підлітком

Дуже відверта книжка для дівчат, які тільки усвідомлюють себе жінками. Повість відомої шведської художниці, такий собі вступ до «основ фемінізму» для дівчат, написаний від імені дівчини-підлітка, з повноформатними малюнками, вкрапленнями дотепних коміксів на теми традиційних жіночих і чоловічих ролей. Дівчина на ім’я Руса осмислює свою сексуальність, роздивляється своє тіло, міркує про секс із хлопцями й не виключає інтиму з дівчатами. Ким їй хочеться бути – гетеро- чи бісексуалкою? Що для дівчини-підлітка є місячні – для когось це довгоочікувана подія, а когось вони навпаки лякають. Хтось хоче почуватися завдяки ним старшим, а хтось навпаки – хотів би ще бути молодшим, а місячні, як усі кажуть, це ознака дорослості. Переживання стосунків із однокласницями, старшими дівчатами й хлопцями, першої закоханості й перших розчарувань, міркування на тему одягу – ці всі речі дівчата проговорюють дуже інтимно, віч-на-віч, або ж прописують у щоденнику, весь час озираючись на те, чи ніхто сторонній не прочитає. Чомусь на ці теми не прийнято говорити, з’являється сором і страх «заборонених» тем, аж нарешті є відверта книжка, з якою добре про все це поміркувати саме в період, коли твоє тіло змінюється, мозок закипає від гормонів, а всі навколо, здається, згуртувалися проти тебе.

Перші книжки маленької Ясі

Зараз я напишу мамський пост про перші книжки маленької Ясі. Відразу зазначу: Яся поки що книжки розцінює винятково за критерієм апетитності, але в неї є окрема поличка, де зібрано все "найсмачніше" на погляд її мами. Ви в коментах можете додавати те, що у ваших малявок у пошані.

Значить, найперша і найважливіша малявська книжка – тканинна "День Ясі", таких, на жаль, уже не роблять. А якщо десь і роблять, то за всі гроші, а це не наш варіант. Цю книжку можна жувати і прати, нею можна гратися і нею не поранишся, як звичайними, які ріжуть пальчики.

Усі решта  – картонки грубші й тонші. Є т.зв. книжки-концепти. Це "Аґрафчині" про все, що є вдома, про цифри і кольори. Розглядаєш і вивчаєш те, що тебе оточує. Типова розвивалка, простіть на слові.

Особливо люблю книжки-ігри, таких у нас чотири штуки. Малесенька українська "Зоопарк", яка колись була арткнижкою художниці Юлі Поліщук на вірш Оксани Кротюк. Там відгортаються деякі сторінки, щоб показати, приміром, що жирафа висока, а кроколил довгий. Обожнюю книжку про небесні тіла The Game In the Dark, яку тримаєш під лампою деякий час, вимикаєш світло і балдієш. Вона світиться в темряві, і це кайф. Симпатичну книжечку Where the Baby's Belly Button? нам подарувала Наталя Ясіновська. Це книжка типу гри "ку-ку": де в малюка пупочок? Де ніжки? Де ручки? Де малюк? Це все круто повторювати, а пупочок і решта ховаються за сторіночками, які прикольно відгортати. Усі знають "Дуже голодну гусеницю" Еріка Карла, так ось вона в нас в українському перекладі. Туди можна запихати пальчики, і це круто.

Дві серії книжечок-картонок вийшли у ВСЛ. На слова "Лугової лічилки" Катерини Міхаліциної ми з Ясею співаємо пісеньку про сімейку бедриків. Скоромовки і паліндроми читаються поки що винятково як книжки-картинки і "зарядка" для язика :) "Чап-чалапу, гусоньки" Оксани Кротюк хоч і виглядають дещо старомодними візуально, мають дуже милі, прості і зрощумілі римовані віршики. Це плюс :) Із ранішої серії маленьких картонок (їх малявка вже в 4 міс нормально тримає ручками і може пробувати гортати на відміну від книжок більшого формату) дуже люблю вірші Івана Неходи (тут можна буде вчитися грі "хто як говорить") і Мар'яни Савки (порахувати хвости).

Якщо ваша донечка любить принцес, а ви нє

Не засмучуйтеся. Ви мусите їх полюбити. А в якості принцесотерапії, принцесогомеопатії і легенького принцесозвикання раджу ідеальну розмальовку "Принцеса-кухарка" від художниці з блискучим почуттям гумору Віолетти Борігард.

Чесно кажучи, розмальовок я теж не люблю. І на хвилі загальної істерії навколо "антистрес-розмальовок" для дорослих моя нелюбов економить сімейному бюджету купу грошей. А тут – ви розумієте – я не змогла пройти повз, щойно побачила розгортку. Це аааа! Це навіть не стільки РОЗмальовка, як ДОмальовка. Видавці її величають "малювальна історія", і чудо в тому, що дитина її співтворить. Там є історія з сюжетом і смішними (так, я до цього вимоглива!) іменами, ситуаціями. Наприклад, когось звуть графиня Желе-Брюле, баронесса фон Бублик, принц Кава-Торт, а саму принцесу – Нісоль (бо сіль, очевидячки, дуже шкідлива). Щоб покарати неслухняну Нісоль, її відправляють на кухню – увага! – чистити... банани! Домалювати треба зачіски, гостей, візерунки на одязі, начинку до піци тощо. Усе це, підозрюю, дуже весело.

Ще важливо – тут доступні контури, максимально широкі й ненапряжні, щоб можна було фарбами вилазити за них, бгг.

Книжка про те, як важливо вчити іноземні мови

Властиво, це скорочено анотація. Але для справедливості, написавши про першу і другу книжки кротячої серії Мар'яни Прохасько і Тараса Прохаська, треба написати про третю. 

Отож, я підходила до неї з осторогою: друга мене відверто розчарувала тим, що крім опису життя-буття Букового лісу, яке цікаво і свіжо виглядало в "Хто зробить сніг", ніяким детективом не порадувала. Третя натомість обіцяла морські пригоди. Ну, думаю я, зараз буде! Тим паче, тут є натяки на "Одіссею", яку в подорожі читає одна з білок. Зараз будуть пристрасті, інтриги, #зрада, розслідування, сльози радості й печалі. Але ні, добралися до маленького острова наші юні мандрівники майже без пригод. Хіба що зайченя Мартіну трохи нудило. Ну, і ще в морі трапилася кротяча любовна історія, через яку вчинився кротомордобій.

В основному ж фокус письменники зробили на проблемі культурного порозуміння. "Як зрозуміти козу" – повість про те, як важливо вчити іноземні мови. Бо кози тут – винятково грецького походження, і мекають вони винятково грецькою. Мова допомагає нашим юним мандрівникам налагодити контакти й міжетнічну дружбу, конфліктів чи колізій не виникає (що, звісно, трохи утопічно виглядає у світлі світових політичних подій і взагалі). Діти чудово ладнають і навіть обмінюються адресами для листування.

Світлий і темний бік дитячої натури

Потрапили мені в руки цікавезні книжки, перекладені з фінської. Про хлопчика Еету і його «темний бік», його «внутрішнього чортика», як собі хочете. Автори – Тейя Рекола та Мерві Ліндман, видало українською харківське видавництво «ПЕТ» (розшифровується як «Побутелектротехніка», але я вам цього не казала).

Фото: kazkarka.com

Очевидні плюси обох книжок – ілюстрації та насущність теми. Приміром, у першій, «Еету та потворна Родзинка» ідеться про появу в сім’ї другої дитини і як це сприймає перша. Автори підходять із гумором і, щоб унаочнити, як боряться в Еету дві іпостасі – хороша й погана – виводять у персонажі Тінь, котра штовхає хлопчика на всілякі ганебні вчинки й надихає на всілякі «шкодливі» думки. Це вона, Тінь, висловлює думку про те, щоб сестричку Еету, яку хлопчик називає геть не лагідно Родзинкою (бо зморщене й мале, та й Еету вочевидь родзинок не любить), відвезти назад до пологового будинку. До слова, одна моя знайома дитина пропонувала таке зробити зі щойно народженим братиком. Молодші сестрички смерять і заслинюються, з ними всі сюсюкаються, вони в центрі уваги – як це все бридко й нестерпно! І головне завдання Тіні, звичайно ж, позбутися такого баласту. А поки Тінь у паніці вигадує щоразу смішніший спосіб зробити все, як було до народження Родзинки, Еету що далі, то більше відчуває братерську любов і відповідальність за крихітну сестричку. Ось такий виховний момент. А головне – все це без нав’язування, моралізаторства, дуже дотепно й правдиво. Окрема насолода – розглядати ілюстрації Мерві Ліндман. А висновки вже кожен старший брат чи сестра зробить сам/сама.

Книжки-білінгви для Орисі

У мене далеко-далеко в Канаді є похресниця. Звуть її Орися. Орися – чудова трирічка, білінгва: в садочку англійська, вдома – українська. Орися, для якої я час від часу збираю цікаві українські книжки, зарядила мене на цей пост, тож принагідно передаю малявці привіт :) 

Якось я зрозуміла, що найкращий варіант для таких дітей – книжки-білінгви, їх можна притащити в садочок і там лагідно українізовувати місцевий melting pot. У цьому пості я вибрала для вас кілька таких двомовних (українсько-англійських) книжечок, які вже є в Орисі або які незабаром будуть. Коротко згадаю ще ті українські, які можна купити перекладеними на англійську.

Почалося все з…

«12 місяців / 12 Months» Юлії Соботюк (Основи, 2012)

Великий формат, великі літери, милий текст, що знайомить дитину з місяцями (спілкуються двоє: мама й дитинча горобці), оригінальні ілюстрації, простіть за риму, під аплікації. Яскрава книжка, дуже зграбно написана.

Далі київське видавництво «Братське», що раніше працювало лише з літературою християнського спрямування (видавали, приміром, симпатичні тематичні збірки до великих християнських свят), зібрало на Кікстартері трошки грошенят і започаткувало чудесний проект білінгв. За менш як два роки на світ уже з’явилося три штуки, готується четверта, скільки ще у планах – хз, дай їм Боже. Їх купуйте на Амазоні.

Про довгоногих і довгоруких мам на роботі й на кухні

Щоб ви не думали, у Христі теж є смартфон. Я не якась там відстала критикеса, я теж знаю, що таке андроїд. Тому сьогоднішнє поповнення читацьких нотаток – про дві класнючі інтерактивні книжки від Glowberry Books. Про це видавництво я ще тут не писала, бо книжки в них дорогі, і якось я їх не мала особливої нагоди почитати. А це нагода трапилася, і Христя приємно здивована – і картинки хароші, і текст не підвів (ви ж знаєте, я в цьому плані занудна, он навіть помилки рахую посторінково, еге ж).

Розкажу про «Мама поспішає додому» (2011) Світлани Дорошевої та Ольги Дегтярьової і «Книжку-з’їжку» (2013) Каті Галицької і тієї ж Ольги Дегтярьової. Відразу скажу: ілюстрації дуже сучасні, приємно відрізняються від «традиційних», які досі ще переважають у книжках українських видавництв. Разом із тим, вони не аж такі кардинальні, як в «Аґрафки», просто милі, яскраві й дотепні. Є простір для фантазії.

Маленька Ванеса і її дзеркало

Дзеркалинка – це відображення у дзеркалі, яке бачить маленька Ванеса. Одного дня воно зникає, і це – серце конфлікту історії, яку можна прочитувати у психоаналітичному ключі, але я не психоаналітик, тому не наважуся. Підозрюю, якщо копати глибоко, йдеться про пошук себе маленькою особистістю, втрату одного «я» й набування іншого (бо Дзеркалинка врешті знаходиться). Гадаю, можна прочитувати сюжет і як історію дорослішання – перехід із малявського віку в школярський (у перекладі Ванеса – школярка, хоча мені здається, що йдеться про підготовчу групу дитячого садочка, наприклад). Тому використовувати «Дзеркалинку» доречно і як терапію, коли дитина проходить перші кризові стадії дорослішання й пошуку себе. На це натякає і картинка з кабінету психоаналітика (знаєте, оті різні плямки, в яких часто маніякам уявляються монстри).

Малюнки Юлії Соботюк незвичайні як на українського читача, але це приємно вирізняє книжку з-поміж інших. Попри схематичність і мінімалізм, вони емоційні й виразні, створені у приємній кольоровій гамі. Обкладинка тверда і жовта, папір пухкенький і дуже якісний, за що «Дзеркалинка» має доволі високу ціну у 80 грн.

Але Христя була б не Христя, якби не зачепилася оком за дві кракозябри в перекладі Дмитра Павличка. Перша кракозябра серйозніша: «Мені снилося ще багато пригод Дзеркалинки. Вони були ризиковані, небезпечні й дедалі захоплюючі». Захоплюючий = захопливий, це раз (читати статтю про активні дієприкметники в укрмові). Тобто має бути «дедалі захопливіші», правильно? Бо я, даруйте, аж спотикаюся на цьому реченні. Друге стосується пари «усмішка/посмішка», про яку деякі редактори сперечаються, але мені подобається вважати, що усмішка – це зі знаком плюс, а посмішка – зі знаком мінус. Тобто коли від щирого серця всміхаєшся, то на лиці твоєму усмішка, а коли не від щирого – то посмішка. Усе це менше б різало очі й вуха, якби був більший обсяг тексту, а так – ріже :(

Ось і вся поки що рецензія, а хто читав – молодець :)

Брейдін Фернворт, Юлія Соботюк. Дзеркалинка / Пер. із англ. Дмитра Павличка. – Київ: Основи, 2015. – 32 с.

Хлопчаче кохання: з чим його їдять?

По-моєму, в цьому блозі я вперше писатиму про книжку Івана Андрусяка. Як так сталося, сама не знаю, бо ж Іванових книжок я читала і маю багацько. Особливо, віршів :) Вірші я загалом мало розумію, але часом люблю один собі вивчати (не навмисно, просто читаючи, «смакуючи», перебираючи на губах слова, як «Різдво» Антонича) й думати, що «начиталася» автора. Але то таке, тепер про іншу книжку, цілком прозову, хоча в чомусь і поетичну.

Я оце в заголовок так пафосно написала, що тут буде про хлопчаче кохання. Назва книжки — «Закоханий Бурундук» — мовби на це й натякає, еге ж. Але як же ви здивуєтеся (і як здивувалася я!), коли дізнаєтеся, що повість номер 2 про життя-буття Івася Боднарука зветься насправді «Завдання з фізики»! Що може бути менш романтично? Хіба що хімія :) Хоча ні, фізика, як можуть переконатися шанувальники Стівена Гокінґа, наука дуже навіть романтична. І ведуться на неї суцільні романтики. Не дивно, що мені у школі фізика не дуже давалася, перед вами ж бо найпрактичніша Христя у світі! Але я знову відійшла від теми, перепрошую красненько.

Отож, автор узяв та й продовжив пригоди товстуватого хлопчика, розпочаті кілька років тому у книжці «Вісім днів із життя Бурундука». Тоді це було суто дитяче: футбол, тягання зрідка за кіски, вирощування чортика під пахвою, мала сестричка… дитинство! Тепер же Івась виріс і закохався.

Патріотична книжка для малявок

Христя розхристилася й зараз напише ще про одну книжку. Але спершу розкажу вам історію. У дитинстві в мене була улюблена книжка – поп-ап «Огнево» (саме в російському переказі), великоформатна і красива, у ній була купа «примочок» для дітей, як-от очі, що рухаються туди-сюди, віконечка, що відкриваються, люди, що начебто пересуваються, і – головне – пес із очима, мов блюдця. Реально БЛЮДЦЯ! Де ділася та книжка, я вже й не знаю, але скільки разів я її передивлялася-перечитувала, зайве й згадувати. Я після того, вже дорослою, купила «Кресало» а-ба-бівське з ілюстраціями Владислава Єрка, а там, ви розумієте, там очі в собаки ЗВИЧАЙНІ! Не блюдця! То було розчарування року, чесне слово. Хоч усе інше там нівроку навіть без 3D-ефекту.

Так ось, про що я. З’явилася в мене, уявіть собі, українська поп-ап книжка «Це наше і це твоє» з підзаголовком «Моя перша книжка про Україну».

Бідні лілеї, бідне курчатко, бідна Христя

Коротше, тримаю в руках книжку, щодо якої почуваюся дуже й дуже суперечливо. З одного боку, я кайфую від її художнього й поліграфічного втілення, з другого – абсолютно не розумію багатьох віршів. Ось ви самі посудіть, не знаючи поки що ні автора, ні назви:

1)

сидить бабуся на призьбі –

яйце розфарбовує

а курча всередині мислить:

як таку красу руйнуватиму?

2)

почав накрапати дощик

Марічка накрила квітник з лілеями парасолькою –

щоб не змокли

а сама лишилася під дощем

най росте здорова! –

перешіптувалися лілеї пересохлими вустами.

Вас нічого не насторожує?

Великий Київ для маленьких

Напишу вам сьогодні про свій великий Київ, тобто ваш «маленький Київ». Це така чудова книжка, неймовірний ілюстрований путівник. Я тут не шкодуватиму компліментів, бо книжка з усіх боків прекрасна, продумана в деталях для малявок і зручної та цікавої екскурсії центром столиці. Єдина її вада – дорога вона, але що ж поробиш, коли така робота, на такому папері, так якісно зроблена й дарує стільки радості. Ну, але для когось 75 грн, може, то й не дорого :)

Колись я писала про невдалий, на мій погляд, варіант дитячого путівника. Там із мінусів було як старомодне оформлення, так і текст, що не відповідає віковим вимогам і взагалі не ліпиться ні в тин ні в ворота. Оті дивні діалоги-вставки мене досі вводять у стан легкого трепету, як при гарячці. У «Моєму маленькому Києві» з текстом усе ок, задля цього постаралася Настя Денисенко. Речення розповідні, не надто довгі. Абзаци короткі, інформацію подано в різних формах – десь шматочок довідки, десь коментар про те, хто такі рейтери (я, наприклад, не знала, що в давнину так називали вершників, озброєних вогнепальною зброєю, а від того й вулиця Рейтарська), – поруч із малюнком цього самого рейтара. Десь запитання, десь квест або розмальовка, або спробувати написати своє ім’я давньоруською абеткою (!!!). А яка то забава – вирушити в подорож, звіряючись за мапою! Одне слово, прекрасна робота в Насті Денисенко і художників – Олени Старанчук та Олега Грищенка. Дуже стильна, малюнки нетипові – я в захваті.

Малявська класика у вільному доступі

Минуло так багато часу з тих пір, як я востаннє тут щось писала, що я вже думала: всі про мене забули й присипали попелом закладку на блог Христі Нечитайко. Але нє. Ви не забули, ба навіть підписалося аж 12 людей, так що я порадую вас кількома новими книжечками для малявок.

Ось купила дві книжки «Веселки». Перевидання старих-престарих книжок «Сімсот солов’ят» і «Перепеличка мала невеличка». Про першу я дізналася від дідуся моєї похресниці, який страшенно просив будь-де знайти цю книжку. Я знайшла електронний варіант, від якого толку хіба що дослідникам літератури. Аж тут – «Веселка» перевидала купу старих книжок, серед яких і цю.

Так ось, «Сімсот солов’ят» – це картонна книжечка за 20 гривень, на 9 картонних аркушів. Українські народні пісеньки та виграшки з ілюстраціями Юлія Криги. Ілюстрації під наїв, оформлення, знайоме з дитинства, хіба що формат видання збільшився удвоє. Натомість зменшився зміст (у старому кишеньковому виданні – 130 сторінок, ось тут можна завантажити повністю). Віршики на кшталт «Двох півників», «Женчика, женчика» і ще ось про нашу Христю є (як приємно!))):

У нашого Омелечка

Невеличка сімеєчка:

Тільки він та вона,

Та старий та стара,

Та дві дівчинки косаті,

Та два парубки вусаті,

Та дві Христі в намисті,

Та дві ляльки в колисці.

Насолода для зору: 7 свіженьких українських книжок-картинок

Поки що це мій улюблений матеріал із серії для «України молодої». Далі я мовчатиму, всі коментарі з приводу змісту й розумні слівця ви знайдете за лінком. Я ж дозволю собі вибрати для вас купу картинок, щоб і ви могли насолодитися тим, чим насолоджуються українські малюки.

«Незручна» книжка-картинка про батьків і дітей

Зараз я все поясню.

Так, книжка «незручна». У ній немає сюсі-пусі й «чорно-білих» рішень, у ній одна велика й непроста проблема, і навіть не запропоновано однозначного її вирішення. І навіть героїня не завжди симпатична, і її не завжди шкода, і вона робить РЕАЛЬНО жорстокі речі. Речі, від яких у мене волосся дибки стало. Вона втопила кішку і зрізала всі дерева в саду. І збудувала з гілок халабуду. От молодчина! Я б усцялася таке зробити, хоча я не була в її ситуації.

Але ви б почули, що кажуть її батьки! Ті ще «педагоги»!

От, а тепер вам уже цікаво, що й чому. Пояснюю. У головної героїні є дві сестри – старша й молодша, і народилася ще одна, наймолодша. Але проблеми тільки з нашою героїнею. Вона всіляко привертає увагу дорослих і бажає найменшій сестрі смерті. Вона обстригає налисо молодшу сестричку, і ще плюс усі ті жахливі речі, про які я писала вище. А ще вона думає, що батьки її вдочерили, тому вони її не люблять. Мала шукає в перехожих свою маму, знаходить одну: в неї такий самий, здається, ніс. Іде за жінкою, приносить їй кави, жінка малює з дівчинки янгола. Янгола! А всі вдома кажуть, що вона – мале бісеня. А вона, каже та жінка-художниця, і ще хіба що рідна тітка, – добра дівчинка, янгол.

Книжечка коротесенька, як і годиться книжкам-картинкам, у ній мало тексту й багато картинок. Класних таких, незвичних, виконаних у жовто-синіх тонах. Обережно! Далі — більше фото:

Маленькі кроки

Я помалу повертаюся до читання і, може, навіть писання.

Книжка, яка лежить переді мною і просить, щоб я про неї написала, зветься «Зірки і макові зернята». Написали й намалювали її художники з творчої студії «Аґрафка», Романа Романишин та Андрій Лесів. Ви вже, певно, знаєте, що багато всього, до чого беруться ці двоє, має успіх. Заслужений, мушу сказати, успіх. Двічі поспіль їхні книжки потрапляли до списку «Білі круки», цього року їхній письменницький дебют (там зовсім дрібка тексту, можна уявити, що цей текст переклали англійською і журі його прочитало) визнали на конкурсі Болонської книжкової виставки. Але про це ви, якщо хочете, прочитаєте деінде.

Я скажу лиш таке. Мене страшенно пройняла остання сторінка книжки, на якій написано дослівно таке:

Як зіпсувати дитячу книжку. Інструкція для видавців

Цей пост буде для видавців переважно, для видавців дитячих книжок. Одну з них я тримаю перед собою й дивуюся: як можна було аж так зіпсувати непогану в принципі книжку? Не скажу, що текст зриває дах і перевертає уявлення про дитячу літературу, але є там кілька моментів, сказати б, виховних, які можуть допомогти дитині в житті. Це я про «Лігу непарних шкарпеток» Галини Вдовиченко, яку зовсім спаскудило видавництво «Клуб сімейного дозвілля».

Частина перша,

де Христя Нечитайко розповідає про особливості текстової частини книжки

Спочатку про хороше, так прийнято. Галина Вдовиченко вигадала стільки синонімів для шкарпеток, що честь їй і хвала. Є старі грубі шкапи, є спортивні шкарпетони, є елегантні шкарпані (вони – жіночого роду, вони – пані) і є малі шкарпуки. От ці всі непарні шкарпетки вирішили, що їм набридло бути покинутими й непотрібними, і треба якось єднатися. На цьому побудовано сюжет. Вони постійно борються за свободу й шукають собі пару. Підтримують одна одну, витягують із біди й сміттєвих відер. Одне слово, є такий дидактичний момент, який сповна проявляється у статуті Ліги непарних шкарпеток:

·         Триматися купи й не залишати товариша у біді.

·         Радіти радості товариша, як своїй власній.

·         Діяти злагоджено, як одна команда.

·         Сподіватися на краще. І ніколи не втрачати надії.

·         Не вважати себе вищим від інших.

Сюжет мені видався затягнутим і схожим на «Мишкові миші» (там різні миші утворили мишачу рок-групу, колізії були дуже схожі). Усе це, зрештою, динамічно, є спортивні ігри, є коти й собаки, є перегони й небезпеки. Так що малявкам може сподобатися, але ж я не малявка, тому переходимо до частини другої, де я дам певні рекомендації видавцям дитячих книжок.