Бути дівчиною-підлітком

Дуже відверта книжка для дівчат, які тільки усвідомлюють себе жінками. Повість відомої шведської художниці, такий собі вступ до «основ фемінізму» для дівчат, написаний від імені дівчини-підлітка, з повноформатними малюнками, вкрапленнями дотепних коміксів на теми традиційних жіночих і чоловічих ролей. Дівчина на ім’я Руса осмислює свою сексуальність, роздивляється своє тіло, міркує про секс із хлопцями й не виключає інтиму з дівчатами. Ким їй хочеться бути – гетеро- чи бісексуалкою? Що для дівчини-підлітка є місячні – для когось це довгоочікувана подія, а когось вони навпаки лякають. Хтось хоче почуватися завдяки ним старшим, а хтось навпаки – хотів би ще бути молодшим, а місячні, як усі кажуть, це ознака дорослості. Переживання стосунків із однокласницями, старшими дівчатами й хлопцями, першої закоханості й перших розчарувань, міркування на тему одягу – ці всі речі дівчата проговорюють дуже інтимно, віч-на-віч, або ж прописують у щоденнику, весь час озираючись на те, чи ніхто сторонній не прочитає. Чомусь на ці теми не прийнято говорити, з’являється сором і страх «заборонених» тем, аж нарешті є відверта книжка, з якою добре про все це поміркувати саме в період, коли твоє тіло змінюється, мозок закипає від гормонів, а всі навколо, здається, згуртувалися проти тебе.

Ідеальна дівчача збірка оповідань

Хоч я тепер дуже рідко писучий книжкоблоґер, не написати про цю книжку не можу. Прочитала на одному дусі, мій внутрішній усім незадоволений критик щось хотів буркнути про те, що це «оповідання», і «хто їх тепер читає», аж раптом згадала, як дівкою вигрібала антології з полиць і дивилася зміст – шукала оповідання за назвами. Досі пам’ятаю, як вибрала «Плюшку» Мопассана, там було про повію, дуже миле. А критерій один – якщо назва гарна (або якщо в назві – ім’я жіночого персонажа), то це цікаво й імовірно про любов.

Але застерігаю: навіть із найпрекраснішими назвами бувають лажі. Так що головним чином довіряйте упорядникам, якщо це антології.

Отож, говоритиму я про «Чат для дівчат» (яка розкішна назва!), упорядкували цю книжку з 12 оповіданнями 12 письменниць, імена половини з яких я вперше почула, Валя Вздульська й Оксана Лущевська. Чудесна робота, дівчата.

Я не знайду, за що сварити цю книжку. У ній у міру всього: є розмови про стосунки з батьками й іншими членами родини, є переживання через зовнішність, є розбиті серця, складні долі й розкішна іронія, є про любов (аякже!), дружбу й дивних сучасних підлітків, хе-хе.

Сенсація: жива українська повість для підлітків!

Бачите, я навчилася придумувати круті заголовки. Хоч не про секс, але непогано. Сьогодні йтиметься про підліткову повість, яка заслуговує на шоколадну медальку від Христі.

Я вам зараз скажу щось страшне: коли я натрапляю на новину про те, що хтось із визнаних дитячих письменників написав повість для підлітків, мене кидає в холодний піт і починає нервово сіпатися око. Я зразу собі уявляю, як автори применшують своїх персонажів і їхні проблеми, як згадують свої дитячо-підліткові роки й машинально підтусовують туди мобілки або ж як штучно читаються діалоги. Особливо мені печально тоді, коли автор намагається пожартувати. Я згадую Адріана Моула й майже плачу, бо можу згадати наступні причини для сміху в прочитаних раніше українських книжках для підлітків: а) підліткові зацікавлення (дискотеки, соцмережі), б) слово "вібратор", в) пригоди юної киці. Додайте своє. Отож, як правило, коли я натрапляю на новину про те, що хтось із іменитих дитячих письменників в Україні написав книжку для підлітків, мені стає сумно. Це правило має вийнятки, прошу завважити. І не стосується письменників "дорослих", багато їхніх книжок апріорі читабельні для цієї специфічної аудиторії.

Так ось, поки ви не знудилися, заокруглюю цей розлогий вступ. Я дуже рада вітати в нашому тісному літературному світі Тараса Шила, автора дебютного роману для підлітків "Літак_в_небі".

Далі я напишу тезово плюси цієї книжки і її мінуси, розлогіше читайте в рецензії Володі Чернишенка, від якого я, властиво, й почула про "Літак".

"Капітанський" пост про дуже голодну Г

Усі люблять "Дуже голодну гусеницю" Еріка Карла, таку "хрестоматійну" книжку-гру, картонку американського автора, яка оце торік вийшла врешті українською. Проте ніхто нормально не розказує, за що її любить. Цей пост – від капітанші очевидність: я розкажу в ньому про те, чим конкретно чудова ця книжка. Це виявилося в повторюваному читанні з малою дитиною.

Так ось, по-перше, вона маленького формату та з якісного картону, який не так легко прогризти (бо скільки ви не втішайте себе, що ваше дитя читатиме в рік Підмогильного, воно його тільки гризтиме і рватиме якийсь час).

По-друге, як у справжній книжці-картинці, там мало тексту. Це дуже важливо, бо ви навряд встигнете прочитати два речення перед тим, які маленькі пальчики перегорнуть сторінку.

По-третє, ця книжка навчальна, але в природній ігровій формі. Тут можна вивчити всякі фрукти-ягоди, овочі та іншу їжу. Дні тижня. І, крім того, рахувати. Сюди ж зарахуємо "виховну" функцію. Хто не знає, гусінька нажерлася всякої некорисної фігні, і на ранок у неї заболів живіт. А потім вона пожувала зелений листочок – і бінго! – животик перестав!

Окремим пунктом запишу дірочки, в які можна запихати пальчики. І різного розміру сторінки. А остання сторінка, де гусінь перетворюється на метелика,  це ж із розряду магії! Ну, і урок біології для найменших :) але магія важливіша.

Ерік Карл. Дуже голодна гусениця / Пер. із англ. Тараса Уліщенка. – Харків: Читариум, 2015.

Перші книжки маленької Ясі

Зараз я напишу мамський пост про перші книжки маленької Ясі. Відразу зазначу: Яся поки що книжки розцінює винятково за критерієм апетитності, але в неї є окрема поличка, де зібрано все "найсмачніше" на погляд її мами. Ви в коментах можете додавати те, що у ваших малявок у пошані.

Значить, найперша і найважливіша малявська книжка – тканинна "День Ясі", таких, на жаль, уже не роблять. А якщо десь і роблять, то за всі гроші, а це не наш варіант. Цю книжку можна жувати і прати, нею можна гратися і нею не поранишся, як звичайними, які ріжуть пальчики.

Усі решта  – картонки грубші й тонші. Є т.зв. книжки-концепти. Це "Аґрафчині" про все, що є вдома, про цифри і кольори. Розглядаєш і вивчаєш те, що тебе оточує. Типова розвивалка, простіть на слові.

Особливо люблю книжки-ігри, таких у нас чотири штуки. Малесенька українська "Зоопарк", яка колись була арткнижкою художниці Юлі Поліщук на вірш Оксани Кротюк. Там відгортаються деякі сторінки, щоб показати, приміром, що жирафа висока, а кроколил довгий. Обожнюю книжку про небесні тіла The Game In the Dark, яку тримаєш під лампою деякий час, вимикаєш світло і балдієш. Вона світиться в темряві, і це кайф. Симпатичну книжечку Where the Baby's Belly Button? нам подарувала Наталя Ясіновська. Це книжка типу гри "ку-ку": де в малюка пупочок? Де ніжки? Де ручки? Де малюк? Це все круто повторювати, а пупочок і решта ховаються за сторіночками, які прикольно відгортати. Усі знають "Дуже голодну гусеницю" Еріка Карла, так ось вона в нас в українському перекладі. Туди можна запихати пальчики, і це круто.

Дві серії книжечок-картонок вийшли у ВСЛ. На слова "Лугової лічилки" Катерини Міхаліциної ми з Ясею співаємо пісеньку про сімейку бедриків. Скоромовки і паліндроми читаються поки що винятково як книжки-картинки і "зарядка" для язика :) "Чап-чалапу, гусоньки" Оксани Кротюк хоч і виглядають дещо старомодними візуально, мають дуже милі, прості і зрощумілі римовані віршики. Це плюс :) Із ранішої серії маленьких картонок (їх малявка вже в 4 міс нормально тримає ручками і може пробувати гортати на відміну від книжок більшого формату) дуже люблю вірші Івана Неходи (тут можна буде вчитися грі "хто як говорить") і Мар'яни Савки (порахувати хвости).

Якщо ваша донечка любить принцес, а ви нє

Не засмучуйтеся. Ви мусите їх полюбити. А в якості принцесотерапії, принцесогомеопатії і легенького принцесозвикання раджу ідеальну розмальовку "Принцеса-кухарка" від художниці з блискучим почуттям гумору Віолетти Борігард.

Чесно кажучи, розмальовок я теж не люблю. І на хвилі загальної істерії навколо "антистрес-розмальовок" для дорослих моя нелюбов економить сімейному бюджету купу грошей. А тут – ви розумієте – я не змогла пройти повз, щойно побачила розгортку. Це аааа! Це навіть не стільки РОЗмальовка, як ДОмальовка. Видавці її величають "малювальна історія", і чудо в тому, що дитина її співтворить. Там є історія з сюжетом і смішними (так, я до цього вимоглива!) іменами, ситуаціями. Наприклад, когось звуть графиня Желе-Брюле, баронесса фон Бублик, принц Кава-Торт, а саму принцесу – Нісоль (бо сіль, очевидячки, дуже шкідлива). Щоб покарати неслухняну Нісоль, її відправляють на кухню – увага! – чистити... банани! Домалювати треба зачіски, гостей, візерунки на одязі, начинку до піци тощо. Усе це, підозрюю, дуже весело.

Ще важливо – тут доступні контури, максимально широкі й ненапряжні, щоб можна було фарбами вилазити за них, бгг.

Хлопцям вхід заборонено

Відразу попереджаю: хлопці, якщо ви це читаєте, краще покиньте. Нічого доброго ви тут для себе не вичитаєте. Вам це не буде цікаво. Це дівчачі розмови, і квит. Усе, відклали журнал? Правильно. А тепер, дівчата, давайте нарешті собі спокійно попліткуємо про одну цікаву книжку.

Називається вона «Дівчата з 13-ї вулиці» (хлопці, я ж казала на початку, що вам тут нічого цікавого не знайдеться, читайте он ліпше про ґаджети!). Так ось, написала книжку польська авторка Малгожата Гутовська-Адамчик, але ви можете не запам’ятовувати імені авторки. Я, приміром, не запам’ятала, а мовчки списала з обкладинки. Озирніться – якщо хлопці не підслуховують – можемо говорити далі. Бо це суто «дівчачий» роман. Героїні його – дівчата, та й описуються переважно наші, дівчачі проблеми. Хоча це як подивитися, бо ж деспотичні батьки можуть бути в кожного, не тільки в Зосі, відмінниці й «заучки», доньки лікарів, яка любить читати й нещасливо закохалася в одного бевзя. Та й вітчим, який хизується своїм багатством, і мама, яка тебе не розуміє, теж не в однієї Агати. І не лише Агата – закладаюся – бачить світ у чорних тонах, вдягається в усе чорне й веде блоґ про те, яке жахливе її життя. Знайомо? І, звісно, багато хто з нас бував на місці Клаудії, якій вічно бракує грошей на модне вбрання, дороге морозиво й усякі розваги… Хтозна, може, когось навіть принижували у класі, а з когось жорстоко пожартували у класі… А хтось якось учинив те, про що пізніше гірко пожалкував? І напевно багатьом із тих, хто читає тепер «Модну читанку», хоча б колись було самотньо. Не було з ким поговорити, бо ніхто його / її не розумів… А в кого з нас не було нещасливого кохання! (У мене було аж п’ять. Високий. Кучерявий. Зеленоокий. Філософ. І Хлопець-закоханість-на-один-день.) У житті всяке буває, і саме про це – про те, що буває в сучасному житті, – пишеться в цій книжці.

Скажу вам по щирості, починаються «Дівчата з 13-ї вулиці» нуднувато. Надто довгий вступ із передісторією трьох дуже різних дівчат, які ніколи не дружили й ніколи б не подружилися, якби не один випадок. Й ось із цього випадку починається цікавеньке – і містика, і буря пристрастей, і сльози розчулення й радості. Була одна шкільна екскурсія, і хтось під час нічної гулянки забув недопиту пляшку від пива й недокурок під ліжком у Клаудії. Яка, слід зазначити, й без того має не дуже «святенницьку» репутацію у свої чотирнадцять. Оскільки ніхто не признав своїх пляшки й недокурка, «покарали», чи то пак «нагородили», всіх: змусили читати книжку – наївну дитячу історію – ровесниці, яка лежить у комі. Незнайомці, яка невідь-чому вже давно сниться Агаті. Дівчата приходять по черзі і читають по двадцять хвилин на день, вмикають улюблені пісні Магди (так звуть дівчину, яка в комі), розповідають їй про всі свої біди й переживання і йдуть собі, виговорившись, додому. Вони більше не самотні, їх розуміють. Дарма, що та, кому вони звіряють усі свої таємниці, вже кілька місяців спить. І надія на прокидання помалу згасає… Ну, але про долю Магди ви прочитаєте самі – назву книжки ви вже знаєте.

І якщо вже ви дочитали аж до цього місця, то ті кількадесят затяжних сторінок, якими починається роман, ви теж 100% подолаєте. Можна на це дивитися, як на життя: в ньому, як і в книжках, бувають нудні, прісні й нічим не позначені дні, які хочеться перескочити, як сторінки без діалогів. А бувають дні гарні, насичені, які хочеться запам’ятати – розповівши комусь, зробивши фото на пам'ять, записавши нотатку у блоґ чи щоденник. Ними хочеться ділитися з найкращими друзями. Головне – щоб було з ким. А решта якось буде.

Ваша не по роках мудра

БарабОлька.

Малгожата Гутовська-Адамчик. Дівчата з 13-ї вулиці: роман / Переклала з польської Божена Антоняк. – Львів: Урбіно, 2014. – 240 с.

Відгук опубліковано в журналі для підлітків «Однокласник».