пʼятниця, 20 вересня 2013 р.

Відповіді на непрості запитання

Цей пост буде про дві дитячі книжки, які добре читати дітям разом із батьками. Бажано так, щоб мати вдосталь часу й не відволікатися на речі менш важливі, ніж читання. Бажано бути готовими відповідати на непрості запитання, які обов’язково виникатимуть уже з першої сторінки:
Що стається після смерті?
Чому виникають війни?
Чи мають право одні вважати себе кращими за інших?

Якогось дня дитина спитає вас про це, і не знаю, як ви, а я би потребувала попередньої підготовки, щоб відказати їм щось мудре й небанальне. Тому я страшенно рада, що в моїй бібліотеці з’явилися книжки Мар’яни і Тараса Прохаськів та Умберто Еко й Евдженіо Кармі. В обох випадках ідеться про таке співавторство, у якому малюнки стають продовженням і доповненням текстів, тож так ми і вважатимемо й віддамо рівноцінну шану як письменникам, так і ілюстраторам.


Улюблена книжка номер 1

Усе в цій книжці — і затишний домашній світ кротячої нори, і багатодітне сімейство, і повсякденні турботи тата й мами кротів, і весь світ Букового лісу — таке справжнє й таке непідробно дитяче, аж не віриться, що це й справді «дебют» авторів у дитячій літературі. Скажу по щирості: я боялася, що буде так, як бувало й раніше: письменник, який пише абсолютно круті твори для «дорослих», недооцінить усю відповідальність перед найменшим читачем. І вийде чергове загравання з тими-таки дорослими, і тільки зверхній і поблажливий тон оповіді й вік чи видова належність головних героїв видаватимуть у творі дитячість.

На щастя, Прохаськам вдалося цього уникнути. Розповідь ведеться щиро й просто, про складні речі мовиться так, щоби пояснити насамперед дитині, що поруч із теплом і затишком є хвороби й смерть, що хоча у твоїй родині панує злагода й любов, бувають діти, які можуть загубитися або яких покидають. Тут нікого не засуджують, усе пояснено законами природи, про які Тарас Прохасько (ботанік за освітою) знає дуже добре. Тому коли мама-зайчиха покидає своє зайченя перед холодами, ніхто її не засуджує, натомість велика кротяча родина просто приймає маля у свою нору.

Є тут і момент, який мене особливо потішив, бо не в багатьох дитячих книжках трапиться обговорити, по-вулфівськи кажучи, «жіночий простір». Уявіть собі: родина багатодітна, тато-репортер ночами пише статті у щоденну газету, мама-домогосподарка сидить у декреті з двійнятами, але, маючи ще одинадцятеро старших дітей, знаходить час на дозвілля й саморозвиток, вивчає іноземні мови й грає на контрабасі. Й ось виникає така розмова:
«— Мамо, а чому ти не можеш бути з малими? — запитав Мурчик.
— Бо я сьогодні дуже хочу пограти на контрабасі, — рішуче відповіла мама.
Треба зауважити, що мама кротенят любила цікаве життя і щиро захоплювалася усім новим. Чим вона тільки не займалася! Вивчала різні мови, вирощувала орхідеї, стрибала на батуті. “Життя занадто коротке, щоб присвячувати його тільки хатній роботі”, — казала вона. Хоча хатню роботу вона виконувала теж дуже добре. Здавалося, що після стрибків на батуті її зупи ставали ще ситнішими, а млинці з грибами особливо добре смакували, коли мама повторювала французькі слова». Просто супермама якась! Є з кого брати приклад, щоб не піддатися депресії.

Але якщо ви спитаєте, про що ця книжка, то я вам скажу хіба таке: про те, що нам із вами слід бути відкритішими до світу і радо приймати в нього нове, адже «не боятися — так цікаво», хоч і «трохи лячно». А ось хто зробить сніг у цьому році, я вам не зізнаюся. Щоб була інтрига :)

Улюблена книжка номер 1

Даруйте, але це не рейтинг, а дві цілком, як на мене, рівноцінні дитячі книжки дорослих письменників, які майже одночасно опинилися в мене в руках, тож і місце їм обом — в одній статті.

Про Умберто Еко говоритиму зовсім коротко, бо хто я така, щоби про нього говорити? Я навіть читати його часом боюся. Ви питали, якою мовою розмовляти з дітьми про складні й страшні речі — війни, нещастя, хвороби цивілізації, неприйняття інакшості? Так ось, саме такою, якою розмовляють із ними Еко й Кармі. У трьох невеличких оповідках, викладених вільним віршем (мабуть, для того, щоб сприймалися як епос), Еко зумів розповісти про те, що таке атомна війна і що часто війни виникають через те, що чиновники, військові й інші можновладці дбають не про життя людей, а про свої кар’єри. Також і про те, що слід поважати одне одного, попри те, що ми всі різні на вигляд і розмовляємо різними мовами. Бо нас усіх — хоч би якої ми були національності, якими мовами говорили, скільки б рук чи очей мали, були б людиною, твариною чи інопланетянином, — єднає емоційна складова: ми всі відчуваємо, і нам болить, якщо хтось нас скривдить. І, нарешті, про те, що хоч ми на Землі й вважаємо себе дуже крутими й «просунутими», це не дає нам право нав’язувати іншим те, що називаємо «цивілізацією», бо варто лиш поглянути на її здобутки (смітники, смог, аварії і невиліковні хвороби), як увесь наш «прогрес» потроху здувається, як величезна мильна булька.

І ще буквально два слова про ілюстрації. Це колажі, зроблені з сучасних матеріалів, які дають простір для уяви. І саме так, на мою думку, й треба ілюструвати складні теми (отут про це краще пише Настя Денисенко, яка бачила на власні очі самого Еко і навіть долучилася до видання книжки, про яку ми з вами говоримо). Бо якщо питання непросте, то й ілюстрація не має бути простою, правда ж? Ну, але я не фахівець, тому далі ставлю крапку.

А якщо коротко (бо я обіцяла, що буде коротко), то ця книжка змушує думати й ставити запитання, на які не існує однозначних відповідей. Бо й теми в дитячій літературі такі, здається, не підіймалися.

Мар’яна і Тарас Прохаськи, Хто зробить сніг. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2013.


Умберто Еко та Евдженіо Кармі. Три оповідки: казки для дітей / Пер. з іт. Мар’яни Прокопович за ред. Івана Андрусяка. — Київ: Laurus, 2013.


5 коментарів:

  1. Я ж тримала в руках книжку "Три оповідки", але не купила. Терміново виправлюсь вихідними днями!Величезне дякую!!!!

    ВідповістиВидалити
  2. О, всемогутній інтернет і помічник його фейсбук! Я вже зрозуміла, що книжка Прохаськів - це САМЕ ТА КНИЖКА, яка мусить бути у кожній люблячій родині. Але які ж тяжкі дні чекання...

    ВідповістиВидалити