Кротяче розчарування

Головну суть цього відгуку я сформулюю вже в першому абзаці. Це для того, щоб прихильники кротячої історії не мусили читати далі, щоб докопатися до того, що ж хотіла сказати Христя. А хотіла вона сказати таке: «Куди зникло море» мені настільки не сподобалося, наскільки сподобався «Хто зробить сніг». Ось. Далі можете не читати. Бо я напишу, чому саме друга історія про кротів із роду Прохаськів мені не сподобалася.

Причина перша. Обіцяли детектив. Ось цитую анотацію: «…справжня детективна історія». А воно – тьху ти, наче ми не на Конан Дойлі й Агаті Кристі виросли, наче Енід Блайтон не читали! Щоб ви знали, в ілюстрованій дитячій книжці на 88 сторінок детективна інтрига не може починатися на сторінці 55, а згортатися на 80-й. Це неповага до читача, навіть до такого маленького, якому адресують книжку. Великій і балуваній Христі взагалі було нудно читати «Куди зникло море», бо воно все не зникало й не зникало, а про кротячий побут я вже з першої книжки дізналася. А про те, що красти погано – мене мама вчила, тут, як кажуть, тему не розкрито. Злочинці – доволі умовні – покарані теж доволі умовно.

Причина друга також полягає в невиправданих сподіваннях, які в мене вселила анотація. Ось, самі подивіться. Виявляється, перші дві причини пов’язані: «…До Букового лісу завітала знаменита співачка Соня Садова, а разом із нею – справжня детективна історія». Про «справжню детективну» ви вже почули, а про Соню Садову ще нє. Це такий богемний персонаж, який весь час просиджує в кав’ярні у Їжака і цмулить компот, себто коктейль. Яка це тваринка – я так і не зрозуміла. Оскільки художниця Мар’яна Прохасько і кротів, і бобрів, і білок, і горностаїв малює чорними й схожими одне на одних, то якщо автори не називають тваринку, здогадатися, де хто дуже складно. Хіба що перед вами заєць чи кабан. Соня – не заєць і не кабан. Не кротиха начебто, бо живе не в норі, а в гнізді. Схожа на білку, але білки тут теж у норах живуть. Підказують добрі люди, що гризун так і зветься – соня лісова! Оце плюс) Соня дуже популярна, авторка хітів і все таке, але при цьому вона нещасна, як це нерідко буває. Але тут тему, на жаль, також не розкрито. Бо про її нещастя розповідається фактично в кількох реченнях епілогу. А на цьому, виявляється, закручено всю інтригу.

Ну ось, якщо ви дочитали до кінця, то матимете бонус. Купила я цю книжку винятково заради альбому Соні Садової «Чорні очка, синій хвіст». Альбом крутезний, западає в душу. Може, тому що я люблю Дану Винницьку, голосом якої співає Соня.

А тепер можете кидати в мене помідорами.

Щиро ваша – Христя.

Мар’яна Прохасько, Тарас Прохасько. Куди зникло море. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 88 с.