Перші поцілунки по-польськи

Цю книжку я зустрічала по обкладинці. І, щиро кажучи, не чекала майже нічого доброго, бо ж хіба це книжка для старших підлітків, якщо на ній якісь майже анімешні гламурні дівчата й хлопці? Ну, це я так собі просто уявляю, що підліткам у 16 не такі малюнки цікаві, але хто ж мене питає. Мені давно не 16, та й аудиторія книжки куди ширша – від 13, тож я запхала свій скепсис глибоко в шухляду й узялася читати, бо давно хотіла познайомитися з класом пані Чайки.

Якщо ви дивилися в дитинстві французький серіал «Перші поцілунки», то далі анонсувати, про що книжка, вам не потрібно. Усі перипетії підліткового віку авторка показує нам на прикладі одного класу, а пані Чайка в ньому, властиво, класний керівник. І вчителька польської літератури, і це їй, справжній Барбарі Чайці, присвячено книжку, бо ж кому ще присвячують свої книжки письменники, як не вчителькам мови й літератури? Я сама така, як напишу свою першу книжку, обов’язково згадаю про Олену Петрівну Кондратенко. Ось так.

За три роки навчання з класом Барбари Чайки стається багато всякого: вони сваряться й миряться, закохуються одне в одного й розкохуються, зустрічаються з одними й думають про інших, напиваються, ходять на вечірки, читають книжки й говорять про літературу, обговорюють важливі речі, такі як брак грошей у сім’ї, хвороба найближчих людей, неповна сім’я, дружба і перше кохання, стосунки (в сім’ї, класі, між хлопцями й дівчатами) і, звісно ж, перші поцілунки. Якось так багато всього вмістилося в цю книжку, так органічно й природно, що в мене раз-по-раз з’являлося відчуття, буцімто всіх цих польських підлітків я знаю. Психологічно твір дуже добре зроблений, я сама так відчувала й, підозрюю, що з часів моїх тринадцяти років небагато змінилося.

Персонажі цікаві і як колектив, і самі по собі. Клас на початку конфліктний, потрібно немало часу, щоб здружити цих хлопців і дівчат. Є свої лідери і є аутсайдери, є зубрилки і є ті, хто хоче бути будь-що в центрі уваги. Найменш цікавий персонаж, як на мене, — Малгося, яка, підозрюю, має за прототипа авторку книжки, Малгожату-Кароліну Пекарську. Вона вся дуже правильна, добре вчиться, з бідної родини, але і в неї є вади, котрі не акцентуються у книжці, але, як на мене, суттєві: щойно в Малгосі з’являється хлопець, як вона присвячує весь вільний час йому й навчанню, а про найкращу подругу забуває. І при цьому всього, звісно, Малгося — це моральний авторитет і мірило для всього класу, вона завжди знає, як правильно, і завжди готова всіх осудити. Ну просто-таки нічого додати! Але якщо щодо інших персонажів у книжці є якесь авторське ставлення, то про Малгосю авторка мовчить, із чого я й взяла, що вони не випадково мають однакові імена. Такий самий надміру ідеальний і її хлопець Мацек, тому я про нього не розповідатиму, бо нема за що зачепитися.

Найкраща подружка Малгосі — Каміла, білявка, яка не любить свого кольору волосся (дивний, як на мене, конфлікт, але, може, це типово польське, і я його не розумію). Завжди любить бути в центрі уваги, у неї все є, батьки ні в чому не відмовляють, відпочиває завжди закордоном, ставиться поблажливо до своєї подруги, якій батьки не завжди можуть виділити грошей на безглузді цяцьки. Каміла цікава як персонаж, вона змінюється з перших до останніх сторінок, на відміну від Малгосі. Каміла ніяк не може визначитися, який хлопець їй більше подобається, чого вона хоче, а тому грається почуттями інших. Має від початку чотирьох залицяльників, і з ким вона залишиться, — це інтрига, яку я вам не розкриватиму.

Ці дві дівчини — центральні персонажі, навколо них обертається все в романі (так, за всіма визначеннями це — роман із багатьма сюжетними лініями й порівняно тривалим періодом часу). Є також цікаві другорядні персонажі, наприклад зубрилка Кінга, яка переживає, що її хлопець Чорний Міхал зустрічається з нею лише для того, щоб Каміла приревнувала. Її подружка Єва, пліткарка й ворожка. Каська, яка всіляко намагається привернути до себе увагу, носячи відвертий одяг і всіх попускаючи, вважає себе дуже дорослою, хоча насправді дурненька й попри свою нібито сексуальну обізнаність навіть не має хлопця.

Ці підлітки цікаві тим, що вони помиляються і шукають способів, як усе виправити. Хоча дехто невиправний, і це ілюструють дотепні і влучні шаржі на батьків старшокласників. Одне слово, така книжка — це як улюблений серіал, і поки читаєш, живеш із персонажами, співпереживаєш, комусь симпатизуєш, а комусь хочеш показати язика. І це правильно, бо коли читаєш добру реалістичну книжку, у якийсь момент має з’явитися відчуття, що це більше ніж книжка. Це і є саме життя.

Малгожата-Кароліна Пекарська. Клас пані Чайки / Пер. з пол. Божена Антоняк. — Харків: ВД «Школа», 2012.