четвер, 26 грудня 2013 р.

Скоро Різдво

Отаке, дорогі друзі, вирішила Христя сходити вчора на презентацію однієї різдвяної книжки. Сиділа собі тихенько в куточку і слухала мудру жінку на ім’я Богдана. Книжка її зветься «Казки Різдва», і в мене – їй-богу – таке враження, що то Богдана їх підслухала в самого Різдва. Бо щойно авторка почала розповідати першу «Казку про Королеву та мудрого Оленя» (прочитати її можна тут), як у вашій Христі щось стрепенулося. Казка була про смуток і про те, що в житті смутку доволі в кожного з нас, тож не потрібно надто тужити (це теж такий християнський первень – радуйся!), треба пам’ятати, але жити далі. І був там один епізод, де сумна Королева, яка втратила в один рік чоловіка й сина, готує смачні різдвяні страви, від яких зазвичай усім ставало радісно, а в це Різдво – дуже-дуже сумно. І я, чесне слово, відчула, як в один мент мене огортає такий смуток, що хоч на стіну лізь. Наче скуштувала тієї качки чи того кекса Королевиного! А відтак одна товаришка, яка також чула цю казку і якій, можливо, теж стало трішечки сумно, всміхнулася до мене й побажала, щоб я не сумувала. А я тоді так гучно сказала їй на те: «Тяжко нині не сумувати» чи то «Нелегко нині радіти». А вже через десять хвилин зловила себе на думці, що я – мов та сумна Королева, думаю, що у світі є тільки моя печаль, надаю їй так багато значення, щоб показувати її комусь. І я спробувала всміхнутися, трошечки, спробувала бути мудрішою.

вівторок, 24 грудня 2013 р.

Про художників

Чогось мені не пишеться про письменників. Чи то криза творча, чи то такі письменники попадаються. А ось художники — дай Боже! Поділюся з радістю.

Перший — Олександр Міхнушов, він же — Міхнушев, він же більше відомий у світі як Alexander Mikhnushev. Раджу заґуґлити. Родом із Києва. Геніальний художник, ілюстратор дитячих книжок, карикатурист журналу "Перець". Малював "Барвінок", "Малятко", "Однокласник" і одну з моїх улюблених книжок — "Лісом. Небом. Водою" Сергія Оксеника. Це справжня розкіш, а не малюнки. Жаль тільки, що український інтернет знає про своїх героїв часто куди менше, ніж чужі інтернети.


Тепер ось знайшла мітку il·lustradors d'Ucraïna у блозі, який ведуть каталонською мовою. Знаю лише кілька імен. Виявляється, їм також цікавіше, що тут у нас за художники.

вівторок, 17 грудня 2013 р.

Гра у «хитрі слова»

Сьогодні – кілька слів про тонюсіньку книжку, зовсім маленьку, для найменших, але вже трошечки філологів. Справжніх, тих, які люблять слова, граються ними, смакують, цікавляться, ставляться до слів як до іграшок. Я колись такою була, потім виросло неясно що – літературознавець, але задатки були, ага. Колись ми з братом двоюрідним дорогою до діда з бабою гралися в «хитрі слова» (за Скибою), в омоніми. Називали якомога більше омонімів по черзі. Ніхто не вигравав, перемагала дружба і наш словниковий запас. Але з брата філолога не вийшло, не надійтеся.

Ця книжка – про тринадцять «хитрих» слів, у ній наочно показано, що таке омоніми, омоформи, омофони і як вони можуть прикидатися одне одним. Ось так, як у вірші «Про завбачливість»:

Лисичка у кошик збирає лисички –
Хай буде на зиму запас невеличкий.

Або у вірші «Про сонечко»:

Вилізло на сонях сонечко крапчасте.
Фуррр – і полетіло, а могло і впасти…

субота, 14 грудня 2013 р.

Секс в українській літературі для підлітків Є!

А художниця на обкладинці
забула намалювати одну важливу деталь -
камінчик на шиї у Софійки!
А що, чекали сексу, правда ж? Ось і тримайте. Марина Павленко, мовби відповівши на закиди незадоволених життям критиків узяла й у п’ятій книжці про «Русалоньку із 7-В» зробила, як в анкеті фейсбука: «Усе складно». Сексу вам хочеться? Мало поцілунків і мрій про фату? Ок, тримайте, робіть із цим, що хочете. Вам уже цікаво? Мені теж. Але продовження не передбачається, бо Русалонька, себто Софійка Щербань, уже перейшла у 8-й клас і завершила свою ініціацію, помахала лапкою дитинству й ввійшла в повноправний підлітковий вік. Так що якщо про Софійку книжки ще бути можуть, то про Русалоньку з 7-В навряд. І я знову тут коротко скажу, що мені прикро, що всі п’ять пригод трапилися з Софійкою в один рік, що не розвели дорослішання на п’ять років. По-моєму, на один сьомий клас усього було забагато. Але таким був задум Марини Павленко, вона про це не раз розповідала: дорослішання в один рік.

Я вже відчуваю ваш трепет у передчутті подробиць. Ок, як подружка розповім трошечки, щоб не зіпсувати задоволення. У п’ятій книжці, що цікаво, найменше чарів і детективу. Таємниця тут така бліда й не таємнича, очевидячки, щоб не затуляти собою любовної ліній, чи то пак ліній. Бо тепер тут «краєзнавчий любовний роман». Дівчачий, правдивий. Ви ж знаєте, я ніколи не брешу: я себе впізнавала на кожній сторінці. Усі ці вагання, перехоплені й не так потрактовані погляди, цей трепет і «метелики», знайомі мені ще по «Щоденнику старшокласниці», і навіть невдалий перший поцілунок у мене теж був. І дівчаток, які починають статеве життя у дванадцять, я теж знала… І на «правильних» хлопців не відразу увагу звертаю, і в Криму була, і Південний Буг бачила… Усе знайомо, усе правда.

понеділок, 9 грудня 2013 р.

Підлітки і насущнє


«Такі події, як ЄвроМайдан, завжди впливають на молодих людей, котрі, як правило, є ідеалістами. Коли мені було п'ятнадцять (1983 рік — Х.Н.), у Варшаві замордували випускника школи Ґжеґожа Пшемика. То було політичне вбивство, Пшемик був сином опозиціонерки. Ми всі втекли зі школи на його похорон. Дирекція замкнула двері, щоб ми того не зробили, та… навіщо ж вікна? То був величезний прояв патріотизму. А за півтора року було замордовано отця Єжи Попєлюшка. Того разу ми просто не пішли до школи. Він був священиком у сусідній парафії. Знала його з меси за вітчизну – тоді костьол був оплотом патріотизму у всуціль комуністичному краї. Мої друзі, котрі були в його парафії, знали його також за лекціями з релігії. Отець часто грав із хлопцями в настільний теніс. Його похорони теж перетворилися на демонстрацію. Це події, які зі мною весь час. Була дуже зворушена, коли кілька років тому вийшла друком збірка віршів Ґжеґожа Пшемика. Я робила про це репортаж для телебачення і не могла записати жодного слова, бо сльози котилися градом. Так само мене дуже схвилювала нещодавня канонізація отця Єжи Попєлюшка, хоч я й не належу до надто релігійних осіб. Очевидно, коли була на тих похоронах, то знала, що, як кажуть у Польщі, «комуна колись здохне», але не припускала, що це станеться так швидко. Не знаю, з якими почуттями йдуть на ЄвроМайдан молоді українці. Чи вірять у зміни, у краще майбутнє України? Ті, з котрими маю справу тут, у Варшаві (українські студенти), дивляться на те, що діється в Києві, з надією і тривогою.


Знаю одне. Незалежно від того, що станеться в Україні, жодна молода людина, яка нині перебуває в центрі подій, цього не забуде. Бо момент, коли народ так масово виходить на вулиці, завжди показує щось важливе. І не лише владі, сусідам, іноземним спостерігачам, але й майбутнім поколінням».

четвер, 5 грудня 2013 р.

Сім дитячих книжок, які варто покласти під подушку

Христя не згодна, що нині — не час для читання. Читання саме по собі — протест проти системи, яка нав’язує нам тільки телебачення й інтернет. Я протестую, а отже — читаю. А ви, якщо не читаєте в ці часи, нотуйте собі на майбутнє.


Отут "Україна молода" започаткувало рубрику про дитячі книжки, підтримайте її й скажіть їм, що вона потрібна! Бо ще відмінять :((

Так ось, ідеально вмістяться під подушку, на думку Ольги Купріян, такі книжки:

Мар’яна і Тарас Прохаськи, Хто зробить сніг

Медяник для Миколая

Валентина Вздульська. Вертихвіст

Марина Рибалко. Подорож Туди, Де Сніг

Володимир Арєнєв. Бісова душа, або Заклятий скарб

Люсі-Мод Монтгомері. Енн із Ейвонлі

середа, 4 грудня 2013 р.

Обережно з іграми!

 

Була дуже здивована, коли дізналася, що оці дві книжки, які тримаю в руках, — перевидання однойменної книжки 2008 року. Кажуть, без реклами «Гра» невідомої в широких колах вузької спільноти українськомовних читачів авторки стала хітом Петрівки (для тих, хто не в курсі, там є книжковий ринок). Отож, мені стало цікаво, що ж такого фантастичного написала журналістка Марина Муляр, що її так розхапали українські читачі.