Поки маленьке харківське видавництво «Читаріум» не взялося
видавати українською Джулію Дональдсон, багато хто з нас знав лише про Ґруффала.
Правда ж? А про «Печерного розмалюка» ніхто й не здогадувався. Може, ви досі
цієї книженції не бачили, то я розкажу.
Це дуже мила, дотепна і зворушлива історія про будні молодих
батьків. Ой, даруйте! Про будні дітей віком 1-3 роки, яких нині по-модному
іменують «тодлерами». Діти ці обмальовують стіни й постійно вислуховують від
батьків, чому цього робити не варто. А й справді, чому? Особливо, якщо батьки сучасні
й працюють без відриву від виховання: мама – художниця, тато – професійний вбивця
мамонтів («Із малюком печерним ніхто ні в що не грав — / Татусь весь час
хоробрий, а в мами купа справ»). Ясна річ, малюк має переважно сам себе
розважати. А що поганого в тому, щоб робити, як мама, – малювати на стінах? Але
ж ні: батьки сварять і не розуміють творчості малого дослідника.
