Наша подружка Зоя

Знаєте, я зараз скажу банальність, але ви вже пробачте. Коли ти читаєш дитячі книжки як фахівець, ти можеш помічати речі, як є і які мають бути, яких немає, які можуть спрацювати з дитиною. Коли ж ти читаєш із дитиною, то помічаєш усе, перераховане вище, тільки оте «можуть» замінюється речами, які спрацьовують чи не спрацьовують із конкретним читачем.

Мене раніше дико бісили пластилінові ілюстрації і книжки з «примітивними» текстами. Хотілося, як і всім, що душа звернулася, а відтак розвернулася, стався душевний переворот і більше нічого, як раніше. І щоб ілюстрації вишукані, з купою деталей. Єрко – не менше.

Але тут з’явилася Зоя. Це персонаж Барбари Рід, авторки «пластилінових» книжечок для найменших. Не скажу, що я відразу полюбила пластилінову ілюстрацію, але не відзначити того, що Рід віртуозно володіє технікою і промальовує найменші деталі емоцій пластиліном – треба було бути сліпою. Пластилінові сльози, пластилінова радість, пластилінові збиті коліна – усе це Рід промальовує дуже майстерно, все детальне й упізнаване найменшими читачами (книжечки про Зою розраховані на категорію 0+).

Слінгомама детектед! ;)

Банальні тексти мене й далі дратують, але не в цьому випадку. Зі сторінки на сторінку Зоя кудись «поспішає». Це може бісити дорослу людину, але коли читаєш текст із дитиною, модифікуєш його весь час, ну і, зрештою, твоя дитина теж весь час кудись поспішає і збиває внаслідок цього то лоба, то коліна. Тож у них із Зоєю багато спільного.

Це – найважливіше. Книжечки про Зою – одні з небагатьох картонок, у яких ідеться про дітей, а не тваринок. Дитина має можливість упізнавати себе в найпростіших, дуже буденних сценах, і тому – будьте певні – Зоя їй дуже сподобається. Поринати в казкові світи й усілякі карколомні пригоди малята 1-2 років, як правило, ще не поспішають, а ось погортати книжечки про те, що вони знають і люблять, – це воно.

Зоя – звичайна дівчинка, на вигляд їй близько двох років. У неї є улюблена м’яка іграшка, люблячі, турботливі і «включені» батьки, цікаві сусіди, кіт. Зоя грається цілий день, а ввечері міцно засинає. Її дні циклічні, як і дні Зоїних ровесників.

Є чотири книжечки про Зою – зимова, весняна, літня й осіння. Активності в них відповідні до сезону: ковзани, санчата, какао, гойдалки, пісочок, басейн, візок, спостереження за мурахами, пікнік у парку, стрибання по калюжах тощо. На одному з малюнків Зоя бігла й розбила коліно, тож дитина, яка читає з мамою чи татом книжку, має можливість потренувати емпатію. Моя, наприклад, довгий час бігла й показувала то мамі, то татові, ту розгортку з «вавою» й дуже-дуже співчувала Зої. Деякий час «літня книжка» в нас звалася книжкою про ваву)))

Барбара Рід – дуже виважена авторка в плані ідеологій. Особливо на контрасті з деякими українськими авторами це помітно тішить. У двох книжках із чотирьох із Зоєю не мама гуляє, а тато. Ще, підозрюю, в неї чорношкіра няня. А на майданчиках гуляють діти різних національностей.

Одне слово, Зоя – наша вірна подружка. Книжки про неї – одні з найулюбленіших картонок моєї дитини. У них зручний маленький формат, небагато сторінок, упізнавані деталі, ситуації та емоції, невисока ціна й дуже добра якість. Христя радить.

Барбара Рід. Зимовий день Зої. Весняний день Зої. Літній день Зої. Осінній день Зої. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016.

Фото: gnomiki.com.ua, biblio.dn.ua, mybookshelf.com.ua.