Страшна помста кротика

Ця животрепетна тема – КАКАШКИ! Всіх вона стосується, але до кого не підійди, всі бояться зізнатися, що какають, і в ліпшому випадку регулярно. Виявляється, в українському фейсбуці дитяча книжка про какашки бурхливо обговорюється не з погляду художньої цінності, гумору, ілюстрацій, перекладу, редагування, а з позиції моралі. Ну, нічого дивного насправді. Какашки – це дуже морально, без жартів. Кидатися какашками теж питання з цього виміру.

Так ось, укотре пересвідчившись, що не всі ще мають у своїх бібліотеках книжку «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» (автори: Ерльбрух Вольф, Ґольцварт Вернер, видавництво «Чорні вівці»), нарешті добираюся до давно запланованого блогу на цю тему.

Чому книжка про крота і какашки має бути в кожній порядній дитячій бібліотеці (якщо дітям від 2 до 5 років)?

Наприклад, бо в дітей є особливо діставучий період, який у таємних спільнотах називають «какашечним». Це страшний період, коли дитину цікавлять какашки і їх похідні, коли в дітей можуть виникати психосоматичні запори і тому подібне, коли какашки – це архіважливо. Зрештою, перефразовуючи лікаря Хауса, всі какають.

Равлик, пташки, кораблі

Знову розкажу вам про книжки свого улюбленого «Читаріуму». От що правда, то правда: маленьке видавництво, яке видає небагато книжок, але всі такі класнючі і з такою любов’ю, таким смаком і розумінням потреб читача, що я не втомлююся їх радити. Сьогодні ми отримали три їхні нові картонки авторства Оксани Лущевської, і я так протащилася, читаючи їх дитині 2,5 років, що прям вклавши дитину спати, зразу пишу сюди.

Насамперед скажу, що Оксана Лущевська – письменниця, перекладачка, дослідниця дитячої літератури. Вона в темі багато років і точно знає, що робить у своїй справі. Пише вона для різних вікових категорій, але найдужче я люблю її малявські віршики. Хоча б тому, що вони дають хороший простір для гри. Наприклад, за «Павою з павенятами» (ВСЛ) ми придумали пальчикову гру, вивчаємо «право» і «ліво», рахуємо. Книжка «Про кита» (ВСЛ) вся звуконаслідувальна. І це, здається, той «коник», який дуже вдається письменниці. До цього прийому авторка вдалася і в книжці «Пливуть кораблі» («Ту-ту-ту», цей звук візуально підкреслила скрізь художниця Катерина Степаніщева), і в «Пташиній колисковій», де всі пташки по-своєму засинають – і це теж прикольно вчити з дитиною, яка щойно починає говорити.

Тепер трошки про кожну з картонок, бо всі мають якісь «перчинки» і в тексті, й особливо – в ілюструванні. Це особлива насолода – показувати малявці різні техніки й дивитися на реакцію :)

Як правильно цінувати час

Мені весь час хочеться залапкувати оте «правильно», бо все таке відносне. Тим паче, якщо говорити про час, який апріорі з часів Альб. Ейн. вважається відносним параметром.

Але якщо говорити про цілком конкретну дитячу книжку, то ок і пофілософствувати.

«Мій дідусь» Катаріни Собрал (Португалія) – книжка дуже вишукана в стильна в художньому плані й філософська в міру, бо торкається якраз питань часу, пріоритетів із позиції різних людей і різного життєвого досвіду. Водночас вона абсолютно придатна для розмови з дитиною, там якраз мова від персонажа-дитини. Хлопчик (думаю, він дошкільня або тільки пішов у школу, ще малий) багато часу проводить із дідусем. Дідусь, на щастя, на пенсії, і має час, який присвячує онукові й усяким життєвим приємнощам. Зустрічатися з друзями, які поступово відходять (так, тут і дорослим є про що подумати), вчитися новому, готувати смачну їжу, гуляти з собакою. Усе це показано на контрасті з сусідом дідуся, вічно зайнятим лікарем, який нервує в чергах, їсть на ходу, ніколи не має часу, бо завжди працює. Ні грама дидактики, усе показано в порівнянні, усі висновки читач зробить сам. А завдяки дотепним і лаконічним малюнкам (це книжка-картинка, ілюстрації тут виконують не менш важливу роль, ніж текст) створюється гумористичний ефект, підкреслюється абсурдність ситуації. Ось, наприклад, історія починається з малюнка, де дідусь оповідача прокидається о 6 ранку, а сусід доктор Себастьян о 7-й. Виходить, дідусь навіть більше береже час, встає раніше. Але придивитися уважніше – дідусь перед сном читав, а доктор пив каву і, певне, працював. А зранку дідусь вигуляв собаку, а доктор біг на роботу. Взагалі ця книжка прекрасна тим, що практично невичерпна для роздумів. Ти нібито знаєш «правильні» відповіді, а все ж подивишся під іншим кутом – і вуаля, все не так однозначно. Тому її цікаво читати і в 4, і в 7 років.

Коли ви не запрошували Тигра, а він прийшов

Останнім часом я дуже люблю писати читацькі нотатки. Може, тому, що пишу їх тепер рідко, і лише про книжки, про які не можна не написати – такі вони хороші! Ми їх випробовуємо на практиці, тож читацька аудиторія теж має своє вагоме слово :) Якось я писала вам про пригоди Мімбо Джимбо і йогодруга-інтроверта Мумбо-Джумбо, обов’язково зверніть увагу на цю книжку, якщо у вас є читачі віку 2+.

Книжка «До нас на чай заходив тигр» Джудіт Керр (переклала з англійської Катерина Міхаліцина) – теж для віку 2+ (дуже дивно, коли маєш удома 2-річну читачку, правда?)))). Моя тисяча подяк «Видавництву Старого Лева» за те, що вона тепер є українською, бо не минає ні дня, щоб ми вдома не читали цієї книжки. І я – так! – люблю її читати щодня.

По-перше, в ній великі малюнки з яскравими акцентами, багато простору й мало тексту, що важливо (не нехтуйте віковими особливостями своїх читачів). По-друге, в ній проста й зрозуміла історія, що, втім, не позбавлена інтриги й гумору. По-третє, переклад такий співучий, що мені дуже легко читати його з різними інтонаціями й не повторюватися. Усе органічно й добре, крім першої фрази, яку я повсякчас змінюю на «Жила собі дівчинка» («жила-була» раніше вважалося калькою з російської, але раптом щось змінилося, то я не перевіряла). По-четверте, як і в «Мімбо Джимбо», ця книжка – просто-таки збірка ввічливих фраз :) Мене щоразу розпирає від сміху, коли уявляю себе на місці мами Софі, коли та пропонує нахабному Тигрові випити ще щось. (Уявіть собі, що до вас приходить нежданний Тигр, з’їдає все, що можна було з’їсти, і випиває все, що можна було випити, навіть усю воду з-під крана!) А Тигр – то взагалі чудо чемності: бувають же такі, які скромно приходять і кажуть, що дуже зголодніли й напрошуються на чай, а потім усе змітають і, чемно попрощавшись, ідуть собі геть?

Манюня замітка про Манюню

Поки дочитувала першу «Манюню», кажуть, «Рідна мова» видала вже другу. Так тримати J

Не можу писати розлого про цю книжку, бо доведеться переписувати кілометри цитат (о, крутяк, хтось зробив цю роботу за мене), із яких моя улюблена, – про сімейну сварку. Як дитина, яка це все переживала вкрай болісно, вражена тим, як спокійно і з гумором усе це описує оповідачка Наріне (ну, це типу автобіографічні оповідки блогерки й письменниці Наріне Абґарян, але ж я філолог – тому тут вживається словосполучення «лірична героїня»).

– Не чекай на мене! – вигукнув він мамі з порогу.
– Хліба купи на зворотному шляху, – не залишилася в боргу мама.
– Ніколи! – крикнув тато і грюкнув дверима.
– І кави! – крикнула мстиво мама.
– Агрхххх, – пролунало за дверима, і мама задоволено гмикнула – останнє слово залишилося за нею.

Слон-винахідник

В ефірі рубрика «Яся читає». Ясі ось-ось буде 2 роки, в її арсеналі поки що картонки, деякі книжки-картинки, два томи «Улюблених віршів» та інші рендомні книжки. Хочу поділитися двома книжками, які зайшли ідеально в цільову аудиторію 2+ – «двотомник» Якоба Мартіна Стріда в перекладі Наталі Іваничук (безмежне дякую видавництву «Читаріум» за смак і все-все!). Завжди виписую собі перли пані Наталі, цього разу це словосполучення «розцяцьковане круцьками».

Це не Гаррі, але

Вам знайомо це відчуття: не можеш дочекатися, коли вже нарешті допишуть / перекладуть / видадуть продовження книжки, яку ви щойно проковтнули? Якщо вам близько 30 років, ви могли б пам’ятати цей трепет від кожної нової частини «Гаррі Поттера». У випадку з «Шісткою воронів» нам, можна сказати, пощастило: обидві частини дилогії «Кеттердам» уже написано, першу перекладено українською і навіть трошки прочитано. «Трошки» у прямому сенсі, бо мені поки що не траплялося, щоб про цю книжку писали в українському сегменті критики.