пʼятниця, 14 жовтня 2016 р.

Чесний тато

Так склалися обставини, що за останні, скажімо так, роки півтора я прочитала декілька книжок для молодих батьків. Саме кілька десятків. Була серед них одна мамська, про житіє в декреті, написана легко і з гумором, але нічого в ній особливого не було: у всіх же так, де родзинка? Артем Чапай, тато в декреті, у своїй книжці скрізь підкреслює: в моєму досвіді також немає нічого особливого, якщо не враховувати того факту, що я – чоловік. Тобто наше вау-сприйняття книжки «Тато в декреті» частково все ж від того, що суспільство й досі вважає екстрардинарним той факт, що чоловіки можуть доглядати за дітьми. Звідти ж захоплені погляди на татів, які гуляють із малими дітьми (сама така), звідти ж – насторожене ставлення до вихователів у садочках.

Але ця книжка вийшла в наших реаліях, де тато в декреті – це такий собі динозавр, який раптом викопався з пісочниці юрського періоду й дивує всіх бабульок витиранням дитячих соплів. Тому сприймати її інакше нам складно. Тому я теж писатиму дуже прихильний відгук, але й не лише тому.

Книжка хороша не лише тим, що чесна: автор не вигороджує себе, не цурається своїх помилок і слабинок, по максимуму чесно ділиться як хорошим, так і поганим досвідом. Книжка добра й не лише тим, що профеміністична: мало де так перевіряються рівноправні стосунки між статями, як у декреті. Книжка добра й тим, що в ній дуже добрий гумор, вона гарно скомпонована композиційно, епізоди всі на місці й до речі. Від неї сумно і смішно, її хочеться цитувати весь час як партнеру, так і у фейсбуці (добре, що окремі важливі цитати в дизайні підкреслено маркером, хоча мені хотілося цитувати насамперед не те). Книжка розумна й не ковзає поверхнею якихось поверхових жартів. Тобто видно, що автор і справді пізнав суть :) 


Особливо ціню те, що автор згадав про свою депресію й перші відчуття після народження синів, про сварки на тлі перевтоми, про дріб’язкові з’ясування того, хто кому винен і хто більше працює (бо ви можете думати, що ви одні такі, а тут ніби як «антропологічна розвідка» засвідчує!). Дуже передає суть батьківства й мамівства, а навіть не декрету, розділ про двоїстість відчуттів: коли однієї секунди готовий обіймати маля й цілувати, любиш безмежно, а другої кидаєш ним об подушку (метафора! Хоча є в книжці цікавий епізод…). Є моменти смішні й печальні, є щемні до сліз.

Ви можете самі оцінити стиль і гумор, прочитавши перший розділ, який спершу був колонкою у виданні «Повага». Чесно, мені прикро, що редактори в книжці процензурували момент із туалетом: тато зачинився в туалеті й пише ці нотатки, а малюки гримають у двері. А тут уривок.


Якщо ви мама, то вас потішить те, що в книжці описано і ваш досвід теж. Адже тато в декреті мало чим відрізняється від мами в декреті: ті ж самі малюки, ті ж самі відчуття, намагання вкласти спати, вберегти від гострих кутів, стриматися під час істерики. Навіть он Артема мамою називають :)

Якщо ви тато, часом вам може бути прикро, що ви мало включені в процес. Що жінка більше експлуатується, а ви ніби як тільки «допомагаєте». Але тати бувають різні й включеними можна бути по-різному, автор навіть дає кілька варіантів, як допомагати більше.

Артем Чапай. Тато в декреті. – Харків: Віват, 2016.


Немає коментарів:

Дописати коментар