Настільні книжки для мамусь

Усім квітневий привіт! Цього разу Христя відступить від свого правила писати про дитячі й підліткові книжки й напише про дві книжки для мамусь. Можливо, для когось вони стануть настільними, можливо, хтось подивиться на них скоса і скаже, що це фігня і все неправда, але якщо у вас є почуття гумору й здоровий скепсис, то вас вони як мінімум розважать. Їхні авторки – українка й американка, дві мамусі (в однієї двійко дівчат, у другої – дівчинка й хлопці-двійнята).

Ірена Карпа «Baby Travel, або Як не стати куркою» («КСД», 2014)

Книжку написано цікаво і жваво, я б навіть назвала її дотепною й місцями смішною. Сюжет – Карпині нотатки про подорожі з маленькими дітьми й собакою. Час від часу там проскакує чоловік як персонаж, час від часу авторка торкається якихось подружніх питань (наприклад, про те, що буває легше подорожувати з дітьми жіночою компанією, ніж із чоловіком), але це не головне. Собака тут – третя дитина, майте на увазі :) Цікаво читати про двох малявок, надихають самі історії молодої мами, яка колись була переконаною чайлд-фрі, а тепер ось така, як вона сама каже, «неідеальна» мамуся. Багато хто ображається на назву, в якій є оте слово «курка». Повторюю: книжка для тих, хто має почуття гумору. Не стати куркою тут – намагатися не сидіти тільки вдома, не прив’язувати себе до дітей і дітей до себе й не мати потім купи психологічних проблем і оцього в старості «Я ж тобі віддала найкращі роки життя, а ти!». Звісно, не всі можуть жити так, як Ірена Карпа (чи то пак героїня її книжки, ага?), але не всім воно й треба. Може, когось це надихне на ближчі мандри або просто на те, щоб спробувати з дітьми щось новеньке. Як мінімум – відправитися в найближчий музей, парк чи кудись у село. Коротше: головний месидж – не боятися бути «неідеальною» мамою, нічого страшного, якщо навколо дитини не буде 24 години на добу стерильних умов і всяких технічних премудростей. Ще в цій книжці є дуже класні практичні поради по тому, як зекономити на подорожах із дітьми.

Памела Дракермен, «Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі» («Критика», 2013, пер. із анг. Вікторія Наріжна)

Сюжет цієї книжки, якщо вірити авторці, теж автобіографічний. Водночас це й цікаве журналістське дослідження, порівняння двох стилів життя й двох типів виховання, а якщо врахувати, що читають українські читачі зі своїм досвідом, то неминуче вмикається й третій бік для порівняння. Я часто відчувала себе французькою дитиною, бо тато мені в дитинстві виносив мізки з усіма цими привітаннями ітеде :)) Авторка намагається дослідити, чому французькі діти такі виховані, чемні в побуті (за столом, у гостях, на вулиці), чому вони добре сплять і чому французькі мамусі виглядають, поводяться й почуваються геть не так, як американські (тут можна замінити на «українські»). Відповідь, за Дракермен, у своєрідному «французькому вихованні», головні постулати якого: а) дослухатися до дитини й не підривати її сон; вчити терпінню, вміти почекати кілька хвилин перед тим, як виконувати її прохання ітеде; б) режим – сну й харчування, цьому у книжці відводиться дуже багато місця, недаремно в деяких країнах назву книжки переклали як «Чому французькі діти не розкидаються їжею»; в) правила поведінки в соціумі – французи мають розвинену систему дошкільного виховання, діти там включені в соціум уже з ясельного періоду, важливе місце в житті французів займає звичка вітатися і прощатися, звичайна ввічливість, якої, втім, частенько бракує багатьом дітям; г) батьки не забувають про себе – мами виходять на роботу дуже рано, чітко розмежовуються стосунки «батьки–діти» й «тато–мама».

Тут також є купа практичних порад, зокрема мені сподобалася традиція щовихідних щось пекти з дітьми. Окрім того, що це зближує, малюки так вчаться бути терплячими і ще купа всього, що ви додумаєте самі. До слова, в цьому моменті я також відчула себе трішки французькою дитиною, бо ми постійно щось пекли з мамою, братом) Ця книжка також неабияк надихає, бо щойно на обрії маячіє батьківство, як майбутні мами й тата починають подумки прощатися з колишнім життям, свободою, сном тощо. Мимохіть наступає паніка й печаль за «колишнім» життям, а Дракермен говорить, що все в наших руках і все ще може бути по-інакшому. Хто його знає, як воно буде в кожному конкретному випадку, але мати на увазі кілька корисних порад і бути в піднесеному настрої в цей час дуже корисно й потрібно.

Третя книжка бонусом, про неї я вже писала. Француаза Барб-Ґалль, «Як говорити з дітьми про мистецтво».

Ще читайте цікаве про читання: Як повернути радість читання: інструкції Даніеля Пеннака