четвер, 7 липня 2016 р.

Бути дівчиною-підлітком


Дуже відверта книжка для дівчат, які тільки усвідомлюють себе жінками. Повість відомої шведської художниці, такий собі вступ до «основ фемінізму» для дівчат, написаний від імені дівчини-підлітка, з повноформатними малюнками, вкрапленнями дотепних коміксів на теми традиційних жіночих і чоловічих ролей. Дівчина на ім’я Руса осмислює свою сексуальність, роздивляється своє тіло, міркує про секс із хлопцями й не виключає інтиму з дівчатами. Ким їй хочеться бути – гетеро- чи бісексуалкою? Що для дівчини-підлітка є місячні – для когось це довгоочікувана подія, а когось вони навпаки лякають. Хтось хоче почуватися завдяки ним старшим, а хтось навпаки – хотів би ще бути молодшим, а місячні, як усі кажуть, це ознака дорослості. Переживання стосунків із однокласницями, старшими дівчатами й хлопцями, першої закоханості й перших розчарувань, міркування на тему одягу – ці всі речі дівчата проговорюють дуже інтимно, віч-на-віч, або ж прописують у щоденнику, весь час озираючись на те, чи ніхто сторонній не прочитає. Чомусь на ці теми не прийнято говорити, з’являється сором і страх «заборонених» тем, аж нарешті є відверта книжка, з якою добре про все це поміркувати саме в період, коли твоє тіло змінюється, мозок закипає від гормонів, а всі навколо, здається, згуртувалися проти тебе.


Дуже важлива книжка для дівчат-підлітків. НЕ боятися сказати «ні», не боятися відчувати так, як відчуваєш. Ставити запитання, вимагати на них відповідей. У нашому хворому й дикому суспільстві ці теми називаються «табуйованими», з них потім розростаються величезні дерева комплексів. Я не знаю, як нині виховувати дівчаток, щоб із ними не траплялися речі, про які всі ми читаємо за фб-тегом #ЯНеБоюсьСказати. Я певна, що виховувати треба не тільки дівчаток, але й хлопчиків. Виховувати повагу до свого й чужого тіла, вчити казати «ні», вчити сприймати «ні», вчити розмовляти, проговорювати, вчити не почувати сорому й вини за те, що ти так чи інакше можеш потрапити в позицію жертви. Це довга робота. Це постійне хапання себе за руку, якщо хочеться торкнутися без дозволу, постійне припинання язика, якщо хочеться сказати щось, чого казати не слід, якщо хочеться ляпнути «треба слухатися СТАРШИХ!», «будь чемною!» і теде.

Дякую дуже «Видавництву» за книжку, яка за відвертістю й важливістю випереджає свій час у нас, в Україні. Ви молодці.


Анна Хьоґлунд, Бути мною («Видавництво», 2016, пер. зі швед. Юлії Юрчук)

Немає коментарів:

Дописати коментар