субота, 3 грудня 2016 р.

Хто такі неповносправні

Найгірше в цій книжці – назва. Чесно скажу: відкладала я її саме через назву. От «Кава з кардамоном» чіпляє, інтригує, «Місто Тіней» теж, а «Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою» щось у мене – при всій повазі до Стівена Гокінга і чорних дір – цікавості не викликала.

Прочитала я її, з прикрістю виявивши, що тематика ідеально вписується в нещодавній огляд книжок про дітей із особливими потребами. Беруся. Читаю. З перших сторінок помічаю добрий стиль і письмо, що веде за собою, знання дитячої психології. Пізніше з’являються цікаві персонажі, конфлікти, дорослішання.

Дочитавши, отримала таке задоволення, яке дає читання Ульфа Старка, тож ви розумієте, який високий кредит у цієї книжки.

Отож, ця книжка – не про Стівена Гокінга, не про чорну діру й аж ніяк не про мишей під підлогою. Усі вони – тільки реквізити дорослішання, яке проходить головний персонаж, 9-річний Пйотрек. Відповідно, ця книжка і не про особливі потреби, точніше не лише про них. Хоча спочатку видається, що все у світі (якщо дивитися на нього Пйотрековими очима) крутиться саме навколо теми неповносправності: старший брат хлопчика, Стефан, прикутий до ліжка. При цьому він – геніальний інженер, який вигадав суперліжко, і тепер усі журналісти хочуть із ним поспілкуватися. Це щодо нього вводиться аналогія зі Стівеном Гокінгом (старшого брата звуть Стефан Ястшембський, англійською «яструб» буде hawk), геніального британського фізика-теоретика, який також не може самостійно пересуватися. Стефанові пощастило навіть більше: він може говорити, а Гокінг ні.


І все ж, головний герой тут – не Стефан. Він – старший брат, геніальний, хоробрий, той-хто-все-знає і розказує байки про чорну діру під ліжком, яку необхідно підгодовувати, щоб вона не з’їла Пйотрека, і про мишей-під-підлогою, які бояться чорної діри. Емоції Пйотрека описано так правдиво і смачно, що хочеться аплодувати авторці стоячи. Уявіть сцену, де мама хоче щось підібрати з підлоги, а двоє хлопчаків водночас кричать несамовито «Ні!», адже вірять, що маму може проковтнути чорна діра.

«– Коли ти вигадав це ліжко? – запитав я, хоча насправді мені кортіло спитати геть про інше, а саме про те, чи мій брат не соромиться, що його побачать в Англії.
Брат натиснув на кнопку, і подушки піднялися вище.
– Коли перестав думати про себе як про неповносправного, – сказав він і задивився кудись понад моєю головою.
Неповносправний. Я ніколи так про нього не думав. Він просто був моїм братом, першим учителем і найкращим другом».

Стефан не просто розважається таким чином, він навчає брата ДУМАТИ. Це одна з провідних думок у книжці. Є теза про чорну діру під ліжком. Спочатку читач стикається з неспростовністю цієї тези: Старший Брат сказав, значить так воно і є. Пізніше йдуть експерименти: а що, якщо пересунути ліжко? Зрештою Пйотрек має сам дійти висновків щодо діри, в цьому й полягає процес дорослішання. Ніхто не втовкмачить тобі в голову, що Санти не існує, ти маєш сам до цього дійти шляхом спостерігання, аналізу, висновків.

Усі герої Ририх проходять випробування думанням. Мама таким чином розуміє і приймає те, що батько пішов до іншої (браво: авторка так невимушено розкриває цю тему! І головне – нікого не засуджує, це круто), навіть товаришує з нею. Артек розуміє, що для того, щоб виділятися, йому не потрібна рожева голова.

Стефан узагалі багато про що думає, але його сила полягає в іншому. У тому, що він знайшов сили зізнатися собі: він боїться, він теж має право на слабкість. Як тонко авторка пройшлася цими складними питаннями! Як делікатно підгледіла сльози молодого чоловіка, який силується бути за старшого в родині, не створювати рідним дискомфорту ще більше, ніж уже є, не змушувати їх переживати ще більше. І як майстерно вивела звідси дорослішання малого Пйотрека – відділитися від брата, думати своєю головою, дати можливість кожному відчувати те, що відчуває саме він. Дати можливість собі бути собою, життю крутитися не лише навколо хворого брата, помічати людей навколо, роззирнутися, побачити інших і прийняти їх. І це все я розтлумачую так дуже по-філософськи, а в книжці – це дія, епізоди, життя хлопчика, який готується стати підлітком. Перша бійка, струс мозку, спілкування, перші романтичні почуття, перша справжня дружба, перші розуміння найближчих людей. Батько, якого в сім’ї не знали, – тема іншої книжки, яку я щойно дочитала і про яку обов’язково напишу, бо вона хороша.

Наостанок даю найціннішу цитату з книжки, яка багато змушує переосмислити: «неповносправність, – вважає прикутий до ліжка Стефан, – це відсутність мислення, це бездіяльність тоді, коли можна було б зробити бодай що-небудь».

Як болісно відгукуються ці слова в тих, хто бодай раз стикався з бездіяльністю.

Несамовито раджу цю книжку всім, і дорослим, і малим.


Катажина Ририх. Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою / Пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів: Урбіно, 2016.

Немає коментарів:

Дописати коментар