Страшна помста кротика

Ця животрепетна тема – КАКАШКИ! Всіх вона стосується, але до кого не підійди, всі бояться зізнатися, що какають, і в ліпшому випадку регулярно. Виявляється, в українському фейсбуці дитяча книжка про какашки бурхливо обговорюється не з погляду художньої цінності, гумору, ілюстрацій, перекладу, редагування, а з позиції моралі. Ну, нічого дивного насправді. Какашки – це дуже морально, без жартів. Кидатися какашками теж питання з цього виміру.

Так ось, укотре пересвідчившись, що не всі ще мають у своїх бібліотеках книжку «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» (автори: Ерльбрух Вольф, Ґольцварт Вернер, видавництво «Чорні вівці»), нарешті добираюся до давно запланованого блогу на цю тему.

Чому книжка про крота і какашки має бути в кожній порядній дитячій бібліотеці (якщо дітям від 2 до 5 років)?

Наприклад, бо в дітей є особливо діставучий період, який у таємних спільнотах називають «какашечним». Це страшний період, коли дитину цікавлять какашки і їх похідні, коли в дітей можуть виникати психосоматичні запори і тому подібне, коли какашки – це архіважливо. Зрештою, перефразовуючи лікаря Хауса, всі какають.

У такий період та й без нього, приблизно з 2 років, можна прикупити собі дотепну пізнавальну книжку про кротика. Там великі ілюстрації і коротенькі тексти, що якраз підходять по всіх параметрах для читацької аудиторії. За сюжетом це… увага – детектив! Кротик прокинувся й зосліпу не помітив, хто наклав йому на голову. Є доказ – довгаста коричнева, схожа на ковбаску какашка, яку кротик носить на голові, пред’являючи всім підозрюваним. Підозрювані поводять себе дуже невинно й тут-таки демонструють, як какають вони. Таким чином читач дізнається, як какає голуб, кінь, свиня, коза, заєць, корова, ПЕС (спойлер: це він – «злочинець»!) і навіть кріт. Крім того, дізнається, що мухи какашки ЇДЯТЬ, і навіть наприкінці стикається з важливим етичним питанням – а чи виправданий вчинок крота, який вирішив помститися псові? Насправді це такий момент, який викликає дискусії в дорослій спільноті: бо ж справді, чому – увага! – вчить ця книжка? Бо ж дитяча книжка, всі це затямили ще у школі, неодмінно має чомусь УЧИТИ. Доброму, світлому, вічному. Аж ніяк не какати іншим на голови.

…Правильно! Тому для мене це привід замислитися про те, що твої вчинки, навіть неусвідомлені (бо навряд пес помітив, що його какашка впала на голову кротові) можуть мати наслідки. Звісно, кротяча помста виглядає дуже іронічно: пес такий великий, і кротячу какашку на своїй голові він навряд чи навіть зауважить. Але ж яке задоволення нам приносить, буває, навіть непомітна для інших справедливість!

Це одне. А друге – український переклад просто розкішний. Це таке багатство синонімії і звуконаслідування в какашечній темі, що диву даєшся. Наприклад, можна на голову «накласти», «нагидити», «напаскудити», і все це дуже обтєкаємо :) Це вже не кажучи, що какати можна: «тра-та-та-та-та», «чвирк», «памц», «льоп-льоп-льоп», «как-как-как» і т.д. Окреме місце я виділила для слова «бібряшки», що назавжди поселилися в моєму таємному Словнику Улюблених Слів (СУС).

Третє, але не останнє. Книжки для цієї вікової аудиторії (2+) завжди містять пізнавальну складову. І чудово, якщо на ілюстраціях вони мають можливість водночас упізнати щось і звикнути до того, що ілюстрація – це все ж не відображення реальності, ілюстрації бувають різні й треба бути готовими впізнавати одне й те саме в різних художників. Я люблю цю книжку і її ілюстрації за те, що там правдиво зображено тварин і їхні екскременти, що автори й перекладачка знайшли для цього відповідну незанудну мову й стиль, що мені не нудно читати про какашки щовечора. Отож, авторитетно заявляю: це дуже повчальна книжка, раджу :)

Ерльбрух Вольф, Ґольцварт Вернер. Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову / Переклад Олександри Григоренко. – Чернівці: Чорні вівці, 2017.