вівторок, 7 березня 2017 р.

Я, безмежна поштова скринька

У назві я лукавлю. Нав’язую відразу вам свою інтерпретацію (хоча хтозна, хтозна). Ну, бо інтуїція підказує мені, що не можна рік писати листи людині, якої ти не називаєш, якій не представляєшся і взагалі (може, тому, що це не одна людина? Може, адресатів – мільйони? А може, він узагалі пише собі?). Натомість це чудесна метафора й чудесна техніка письма як терапії, що й робить Чарлі. Йому 16, у нього депресія, з дитинства він на обліку у психіатра, в середній школі його найкращий друг наклав на себе руки, а більше друзів у нього взагалі-то й не було. Доплюсуйте період дорослішання й те, що герой через внутрішні проблеми не може побунтувати в сім’ї, він показово тихий, скромний, слухняний і – сказано ж у заголовку, що «сором’язливий».

Уся книжка – про дорослішання. Проблеми накопичуються поступово й у певну мить вибухають і падають на читача несподіваним вигином (так кажуть?) сюжету. Пройти всі етапи підліткового бунту Чарлі допомагають друзі, Патрик і Сем. Один із них – гей, друга – недосяжна кохана, в коханні до якої є щось самозречене. Кохання до Сем позбавлене тілесності, ідеальне. Вона – його Беатріче, його Лаура, не менше. Нічого, психіатр із цим розбереться.

Утрьох вони – «безмежні» – слухають музику (скільки назв тут промовляють до тих, хто в контексті, а скільки треба ще прослухати!), їздять на пікапі, курять травичку і обпиваються несанкціонованим алкоголем. Нагадаю, що вони – старшокласники. Деяких українських читачів може шляк трафити, будьте обережні. Вони ще й сексом займаються. Взагалі мене страшенно вражали в мої підліткові і юнацькі роки ці відмінності у ставленні до тілесності в нашій культурі (я росла в сільській місцевості, відмінниця, батьки – вчителі, у нас у селі з цим усе амбівалентно) і в західних (точніше – американських) серіалах 1990-х. Я з тих, які зростали на «Беверлі Хілз 90210» і співпереживали всім проблемам американських старшокласників/першокурсників: хто з ким переспав, хто з ким спати не хоче, хто принципово «не дає», а хто з цим не мириться, кого зґвалтували, хто «гуляща». Це все було таке «доросле», аж не вірилося, що мине ще кілька років, і ти теж станеш «дорослою», тобі теж буде шістнадцять, вісімнадцять, двадцять один… Усі ці проблеми наздоженуть і тебе, стануть близькими й болючими, невирішуваними.

Чарлі – ще той хлопчина! Влазить своїми листами тобі в душу, затягує. Пише тобі одного листа, потім ще і ще. І хоп – ти вже й не помічаєш, як стежиш із затамованим духом за життям цього сором’язливого «ботаніка» з купою проблем. Дізнаєшся, що трагічно загинула улюблена тітка Хелен, і що це глибоко травмувало Чарлі. Що він застукав сестру за сексом. Що його найкращий друг – ну, ви вже знаєте. Що хтось написав вірша, який промовляє в саме серце, і підозрюєте, що це могла бути передсмертна записка його друга. Або й він сам написав цього вірша в пам’ять про Майкла. Ви навіть смієтеся з жартів, бо все це написано з гумором, хоч теми до біса складні. Ви дуже поважаєте Чарлі, бо він уміє бути другом (ні: Другом!). І водночас співчуваєте, бо він геть не дбає про себе. Ви глибоко страждаєте, коли Чарлі страждає. Ви приносите йому яблука в лікарню й розповідаєте свіжі новини. Інстаграмите його лікарняну їжу, разом смієтеся. Ви по-справжньому проживаєте цю книжку. І мимохідь думаєте про тисячі речей у світі, як-от:

1)      Популярна музика і її вплив на вас;
2)      Як музика робить вас безмежними;
3)      Книжки, які читає Чарлі;
4)      Геї;
5)      Кохання і стосунки;
6)      Дружба;
7)      Самогубство;
8)      Педофілія;
9)      Родичі і як із ними співіснувати;
10)   Легкі наркотики;
11)   Як це – їхати в тунелі, стоячи на повний зріст і слухаючи улюблену музику?

Останній пункт змусив мене по-особливому замислитися. У книжці багато рядків присвячено поняттю «безмежності». Як це – бути безмежними? Це так, мовби їдеш в автівці з найкращими друзями, мовби ти закоханий(-а) і слухаєш музику, яка розриває тебе на частинки і змушує почуватися… у кожного це почуття особисте. Я б назвала це «щастям», і в мене теж є такий набір ситуацій і пісень, які відповідають за активацію цього стану. Мені здається, безмежність – почуття, властиве лише юності. У дорослому віці все якось геть інакше. Це, як у серіалі «Як я зустрів вашу маму»: коли ти з часом носиш за собою гору валізок, і їх ніде не можна лишити назавжди. Хіба що ненадовго поставити в камері схову. Безмежність властива лише юності, бо юність буває дуже егоїстична, дуже зосереджена на собі, самодостатня. Це і є, на мою думку, цей стан.

Що важливо: автор не стоїть над читачем і не нав’язує своїх високочолих висновків. Усі думки думають герої, всі висновки належать їм і вам. І, звісно ж, Чарлі. Бо все це ми бачимо крізь нього (може, він узагалі це все придумав, га?).

І останнє: як казав учитель Білл, будьте фільтрами, а не губками. Найкраща життєва порада евер.


Стівен Чбоскі. Привіт, це Чарлі! або Переваги сором’язливих. Пер. з англ. Артем Гусак. — Київ : РІДНА МОВА, 2017. — 232 с. — (Серія «Світовий бестселер рідною мовою»).

Немає коментарів:

Дописати коментар