Ця історія трапилася цієї весни під час «Книжкового Арсеналу». На той час я працювала в українському видавництві, й одним із моїх улюблених обов’язків було спілкування з читачами біля видавничого стенду. Направду, дізнаєшся багато нового – про себе, про дітей і їхніх батьків, про книжки, які вони вибирають. Одного дня до видавничого стенду підійшов дбайливий тато й попросив порадити йому книжку для доньки.
— Скільки років доньці? — простодушно запитала я.
— Одинадцять, — із гордістю відповів дядечко.
— Тоді візьміть оцю, — тикаю йому книжку про 12-річну Уду Андреа Стокґейм, яка вперше закохується, переживає кризу підліткового віку, воює з батьками, заплутується у стосунках із друзями і взагалі. Дотепну таку, перевірену, книжку, яку сама прочитала з задоволенням і всім раджу, — у ній про перше кохання.
— Ні-ні, нам закохуватися ще ранувато, ви що! Давайте краще он ту, про пригоди.
І я подала йому саме ту книжку, яку він просив. Хорошу, але навряд чи це те, що вибрала б його донька, якби вона підійшла до стенду. Але що вдієш: кому, як не батькам, вирішувати, коли і в кого нам закохуватися, і що читати.
Немає коментарів:
Дописати коментар