пʼятниця, 21 листопада 2014 р.

Трилер про бібліотеку для розумників

Мушу ще написати про цю книжку. Бібліотечний трилер я читала вперше. Чесно – не думала, що можна побудувати цікаву підліткову книжку на цитатах із класичних творів, на алюзіях. Чистий вам, прости Господи, постмодернізм. Суцільна, даруйте, інтертекстуальність, нічим не прикрита, дуже дотепна й навіть подекуди страшувата.

«Смерть мертвым душам!» – назву можна читати по-різному, хоча йдеться тут, ясна річ, про нашого з вами Гоголя, який спалив із пересердя або щось там собі знаючи другий том бестселера «Мертві душі». Сюжет книжки Андрєя Жвалєвського та Євґєнії Пастернак побудовано на тому, що цей том викликають із небуття. Спіритичний сеанс у бібліотеці, те-се – бац, відбуваються дивні й страшні речі! О, я забула сказати, що книжки в цьому романі, я не жартую, РОЗМОВЛЯЮТЬ. Між собою, стоячи на поличках. Хтось сумує, що його не читають, хтось задирає носа, бо він «класик» і «всезнайка», як-от томи енциклопедії. Хтось скромно перевертає наші життя, як «Маленький принц». А російські поети стібуться тимчасом і перемовляються віршами. Поміж ними – ображені книжки-одноденки, так звані «серійні». Саме вони відіграють тут роль темної неосвіченої маси, яку легко повести за собою злостивому томові «Мертвих душ». Влада міняється, серійні витісняють «хороші» книжки у вигнання в дальню шафу, куди ніхто не зазирає, а самі рвуться в руки відвідувачам бібліотеки. Яскраві дитячі книжки, звабливі обкладинки дамських романчиків, багатотисячні графоманські видання… Одне слово, мораль ви зрозуміли. Але тут іще про книжки в інтернеті. Старі книжки бояться потрапити в інтернет, бо їх ніхто не читатиме, хоча насправді всі вони розуміють, що електронні копії – це ті самі книжки, і що байдуже, де читають «Маленького принца», головне – щоб читали.


Ось тут без коментарів цитую діалог «повстанців», який підтверджує, що хороші письменники в чомусь трохи ванги:

«– Вот-вот! – возмутился Намесник. – Послеталось воронье! Со странными фамилиями! Что тут вообще делают книги со странными фамилиями? Мы не позволим нашим детям читать не нашу… эту… как ее…
– Литературу? – услужливо подсказали сбоку.
– Да, вот это самое читать не позволим! Россия для русских! Ура!
– Ура! – бодро пронеслось по книжным рядам» (с. 117).

«Странні фамілії» – це, щоб ви розуміли, вони про моїх улюблених Марію Парр та Ульфа Старка, який відправили у вигнання.

Але що ж я не згадала про головне! Тут же є й «людський» сюжет, не лише книжний. Із живими персонажами, дітьми й підлітками. І дорослими, зокрема бабцями, які приходять у бібліотеку. Персонажі дуже впізнавані й життєві. У кожного є купа своїх проблем, упродовж книжки вони їх, ясна річ, вирішують. У завідувачки бібліотеки Єлєни Стєпановни комп’ютерна залежність, наприклад. Точніше інтернет-залежність. У молодої практикантки Кіри захворювання, що передається книжним шляхом, від любовних романів. У підлітка Ніка фінансові складнощі. У Валі – інтернет-залежна бабця. І так по колу.

Історія динамічна, місцями по-справжньому смішна. Доповнена десятьма фанфіками від підлітків (це був якийсь конкурс).

Андрей Жвалевский, Евгения Пастернак. Смерть мертвым душам! – Москва: Розовый жираф, 2014. – 344 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар