понеділок, 15 грудня 2014 р.

Трилогія, що не розчаровує

Почну з компліментів, цілком заслужених: Сашко Дерманський, як переконана Христя, – автор, який не підводить, один із небагатьох, яким я довіряю і можу читати будь-яку нову книжку, не вагаючись і не лякаючись того, що це буде нудно і банально. А тепер я по пунктах розкажу чому.

Прочитала я Сашкових книжок уже не так і мало, хоча й не всі. Мушу сказати, що всі ті, що читала, страшенно захопливі, пригодницькі, в міру виховні, абсолютно без моралізаторства (без нав’язливого, бо всі ж дорослі думають, що вони можуть читати моралі меншим, ага?))). А ще – що, виявляється, рідкість для нашої сучасної дитлітератури, – вони по-справжньому смішні. Я пам’ятаю, як сміялася (не всміхалася, а реготала час від часу, озираючись на сусідів у транспорті) з «Чудового Чудовиська у Країні Жаховиськ», а взявши на вихідних «Чудове Чудовисько і Погане Поганисько», з перших же сторінок зловила себе на тому, що реготнула, читаючи. І ні, це не я така смішлива. Радше навпаки. Я можу дивитися кожну нову серію «Теорії Великого Вибуху» і не реготати, тільки всміхатися, а це ж не одне й те саме, еге ж?

А тепер про нову книжку Сашка Дерманського (хоча я прочитала ще одну, яка ще не вийшла, але вона, кажуть, була написана до «ЧЧ і ПП»). Знаючи, що автор писав її, фактично стоячи на Майдані, я собі ясно що уявила. Але, дякувати Богові, крові майже не було. Зате були страшезні беркути, які виконували свою зловіщу беркутяцьку функцію. А Погане Поганисько – то всесвітнє зло, мало не Антихрист, це прочитується, але прямо про це ніхто не каже. Опис цієї потвори змусять здригнутися малявок, але не таких прожжонних читачів, як Христя))) А ритуал відродження схожий чимось на ритуал відродження Волдеморта, тільки ж Волдеморт – земне зло, а ПП – неземне, дух. І щось мені не віриться, що його знищили, хоча про це автор нічого не написав. Мабуть, щоб дітей не лякати.

Так ось, знищити це всесвітнє зло – це і є завдання третьої книжки про Соню і Чу. Але на тлі тут іще купа всього: як сваряться найкращі друзі, як ревнують молоді люди, як розкопуються стародавні рештки, як виконуються «антитерористичні операції», як зберігати природу і хто такі відьми. Усі герої – ті самі, знайомі нам із перших двох книжок. Тільки Акула перевиховується (хоча він і далі вагається, бо він складний персонаж, от), і Хуба Буба перестає жувати жуйки. І з’являється сержант Свинобій, який уособлює добре начало в наших правоохоронних органах (є там і цілком карикатурні персонажі, бо так воно в житті), але сержант подає надію і вчить дітей змалку вірити в те, що й гідні персонажі серед тамтешніх трапляються. Як на мене, це правильний хід.

І ще одне. Сашко Дерманський дуже класно пише. От просто класно робить свою роботу. Діалоги в нього такі, як треба. І оповідь ведеться так, що я мусила проковтнути книжку й навіть проїхалася в автобусі до кінцевої, і мене замкнули всередині (чесно). І сюжет закручено. Я, приміром, до останнього була у стані інтриги, хоча дивіться вище: Христя прожжонний читач, ви ж знаєте!

І якщо вже геть насамкінець: я не знаю, куди дивляться всякі журі, які ніяк не признають таланту цього письменника. Я його книжки люблю, от. Треба зробити відзнаку від Христі чи що! Якщо така буде, то Сашко Дерманський буде її першим відзначеним.

Сашко Дерманський. Чудове Чудовисько і Погане Поганисько: казкова повість. – Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 288 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар