четвер, 22 червня 2017 р.

Коли ви не запрошували Тигра, а він прийшов

Останнім часом я дуже люблю писати читацькі нотатки. Може, тому, що пишу їх тепер рідко, і лише про книжки, про які не можна не написати – такі вони хороші! Ми їх випробовуємо на практиці, тож читацька аудиторія теж має своє вагоме слово :) Якось я писала вам про пригоди Мімбо Джимбо і йогодруга-інтроверта Мумбо-Джумбо, обов’язково зверніть увагу на цю книжку, якщо у вас є читачі віку 2+.

Книжка «До нас на чай заходив тигр» Джудіт Керр (переклала з англійської Катерина Міхаліцина) – теж для віку 2+ (дуже дивно, коли маєш удома 2-річну читачку, правда?)))). Моя тисяча подяк «Видавництву Старого Лева» за те, що вона тепер є українською, бо не минає ні дня, щоб ми вдома не читали цієї книжки. І я – так! – люблю її читати щодня.

По-перше, в ній великі малюнки з яскравими акцентами, багато простору й мало тексту, що важливо (не нехтуйте віковими особливостями своїх читачів). По-друге, в ній проста й зрозуміла історія, що, втім, не позбавлена інтриги й гумору. По-третє, переклад такий співучий, що мені дуже легко читати його з різними інтонаціями й не повторюватися. Усе органічно й добре, крім першої фрази, яку я повсякчас змінюю на «Жила собі дівчинка» («жила-була» раніше вважалося калькою з російської, але раптом щось змінилося, то я не перевіряла). По-четверте, як і в «Мімбо Джимбо», ця книжка – просто-таки збірка ввічливих фраз :) Мене щоразу розпирає від сміху, коли уявляю себе на місці мами Софі, коли та пропонує нахабному Тигрові випити ще щось. (Уявіть собі, що до вас приходить нежданний Тигр, з’їдає все, що можна було з’їсти, і випиває все, що можна було випити, навіть усю воду з-під крана!) А Тигр – то взагалі чудо чемності: бувають же такі, які скромно приходять і кажуть, що дуже зголодніли й напрошуються на чай, а потім усе змітають і, чемно попрощавшись, ідуть собі геть?


«Дякую за чудове чаювання. Гадаю, мені вже час іти», – оце я собі запишу, щоб не забувати промовляти в гостях, коли йтиму додому :)

Але найцікавіше те, що нікого не засмучує такий стан справ (у домі нічого їсти й пити ВЗАГАЛІ, навіть помитися нема чим), і тато замість того, щоб читати моралі – а нащо взагалі було пускати незнайомого Тигра, скажіть? ;) – веде всю сімְ’ю в кафе. І, виявляється, що зовсім не трагедія – поїсти на вечерю смаженої картоплі, сосисок і морозива. І навіть не перевдягатися з нічної сорочки.



Одне слово, я в захваті від цієї книжки й усім її раджу. Бо, крім усього прекрасного, вона дає модель поведінки, яка так мені імпонує: не перейматися надто через проблеми, які не варті того, щоб через них засмучуватися. І знаходити нестандартні й ненапряжні для всіх сторін виходи. Нема чого їсти й пити – ходімо в кафе! Це ж так життєво, правда? І водночас якесь маленьке свято, хоч воно й зроблене з картоплі й сосисок :)


Джудіт Керр. До нас на чай заходив тигр! / Переклад із англійської Катерини Міхаліциної. – Львів: ВСЛ, 2017.

Немає коментарів:

Дописати коментар