Поки ще літо

Поки ще літо і до морозів ще цілі неношені чоботи, светри й пальта, треба готувати сани, тобто книжки на зиму. І щоб ви бува не подумали, що з українських видавництв я люблю тільки «Урбіно», напишу про одну зимову книжку «Видавництва Старого Лева» — «Подорож Туди, Де Сніг» Марини Рибалко. Відразу скажу, що не розумію, навіщо писати всі чотири слова з великої літери, як велить англійська письмова традиція. Хіба що «Туди, Де Сніг» — це назва країни, але насправді це не так, тож назва з суцільних великих літер виглядає не зовсім доречно.

Але загалом книжку я проковтнула. Й оскільки я не велика фанатка фентезі, як ви могли завважити з добору книжок у цьому блозі, то й до сюжету й усього такого придиратися не буду. Читати було цікаво, захопливо. Є казкова історія, яка, щоправда, нагадує всі нескінченні подібні історії про фантастичні мандри у вигадані краї, але це й диктують закони жанру. Є в цій історії й українськість, втілена в амулеті у вигляді скіфського сонця, що дозволяє героям мандрувати між світами. Ну, і ще, звісно, сякий-такий київський простір, хоч його у творі й дуже мало. Але це теж — закони жанру.

Отож, герої. Традиційні, казкові. Тут узагалі все діється за Проппом. Є заборони, які порушують. Є розплата. Є помічники, є завдання. А ще є милий дракон Кульбабка, добрі й злі королі й королеви, пригоди — все те, що триматиме вас у напрузі від початку й до кінця.

Сюжетних ліній кілька. Є 8-річна дівчинка Марічка, яка через надмірну цікавість потрапляє у фентезійний світ. Є трійко друзів, один із яких перетворюється на кошеня, і ці друзі, ясна річ, вирушають на допомогу Марічці, адже сама вона додому не повернеться. Є лінія юнака-розбійника, який шукає своїх рідних і тимчасом допомагає друзям у пошуках. Є ще лінії всіляких королів природних стихій і їхніх нащадків, у яких теж купа своїх проблем. 

Але найдужче мені сподобалася історія вже дорослої Марічки (час у фентезійній країні летить у рази швидше, ніж у реальному світі) і Червоного Короля, який, властиво, її й заманив до свого світу. В образі короля Вогню чудово втілено амбівалентність стихії і казкових персонажів загалом. Він ні добрий, ні злий. Як, пам’ятаєте, Мефістофель у Ґете і Воланд у Булгакова — «частина тієї сили, яка вічно хоче зла і вічно чинить благо». З одного боку, нібито й нечемно заманювати малолітніх дівчаток у свої краї (тут юні читачі мають собі затямити раз і назавжди: ніколи не йти за симпатичними дядьками у барвистому вбранні!), але як подивитися з іншого боку, то Вогонь це все по любові. А любов прощає все. І, певно, тому ця «доросла» лінія у книжці мені найбільше припала до душі. Адже коли любиш, то буває, що хочеш добра, а чиниш зле, або ж навпаки. І головне — вчасно зробити вибір. Ось тільки мені суто по-людськи шкода Марічку, яка все-таки повернулася додому, в Київ, знову восьмирічною. З її життєвим досвідом, з усім, що вона пережила за час життя у королівстві, їй складно буде знову стати тією Марічкою, якої ждуть удома бабуся і всі-всі. Я би, певно, не змогла так — знову стати дитиною, вже раз побувавши дорослою.

Ось, певно, про це ця зимова книжка, яка прекрасно прочиталася влітку. Тож поки ще немає снігу, ласкаво просимо туди, де сніг.

Марина Рибалко. Подорож Туди, Де Сніг. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2012.