Коли читаю якусь таку книжку, мушу всім про неї розповідати.
Ульфа Старка (першу книжку) я почала читати десь із тиждень тому, раннього
ранку, в маршрутці дорогою на роботу. І вже з другої сторінки почала жалкувати,
що книжка скоро закінчиться, що вона зовсім тонесенька. Але добре, що в
інтернеті у вільному доступі є ще.
Старк пише реалістично, правдиво, тонко й зворушливо, як
багато інших письменників-скандинавів. ця книжка, що читаю тепер, «Хай танцюють
білі ведмеді», — написана від імені хлопця, в якого розлучилися батьки. я
уявила всіх тих, у кого батьки живуть окремо, і мені захотілося, щоб кожна така
дитина мала вдома по «Білому ведмедю». Старк динамічний, із почуттям гумору,
він уміє так описати в реченні сонячний день, що хочеться облизатися — так це
смачно написано. Одне слово, прочитав сам — підсади друга.
Дуже хороше підліткове — «Диваки й зануди». Навіть сюжет не хочеться
переказувати. Книжка про дівчинку, яка випадково опинилася у «шкурі» хлопця, і
тут усе завертілося. Ще в неї мама-художниця, вітчим, втрачений пес і перше
кохання. Дуже, дуже хороша книжка.
Ще одне з улюбленого — «Чи вмієш ти свисвіти, Йоганно?». Щемке, про старість. Про дідусів та онуків. Якби Старк не писав так, як він пише, можна було б розплакатися. Але це дуже світлий смуток. Ось уміє ж!
В українському перекладі є «Мій друг Персі, Бофало Біл і я»
(переклала Галина Кирпа). З неї мій Ульф Старк і почався :) Тепер — у списку улюблених письменників.
Немає коментарів:
Дописати коментар