субота, 1 червня 2013 р.

Діти, права і Корчак

Моє знайомство з Янушем Корчаком почалося з книжки «Право на повагу» («Дух і літера», 2013) і переросло у любов майже відразу. «Пригоди короля Мацюся» прочитала захоплено, з катарсисом, співпереживанням і ледь-ледь роздратуванням. Ну, зовсім трошечки.

«Пригоди короля Мацюся» — все те, що Корчак писав для дорослих із тією лише різницею, що цю книжку можуть читати і діти. Тут є все, що потрібно, в найкращих традиціях світової літератури: дитина-сирота, війни, перипетії, роман-виховання з трагічним фіналом, робінзонада, навіть трошечки любовної лінії, яка любовною, на жаль, так і не стала. Усе, про що пише Корчак, читається з цікавістю й на одному дусі, окрім, як на мене, описів африканців. Зокрема, мене напружували численні N-words у дуже мудрій і толерантній книжці (зважаючи на те, як тонко Іван Малкович редагував «Гаррі Поттера», замінюючи «відьом» на «чарівниць»), гадаю, якби їх замінити на «чорношкірий» і навіть «чорний», на художню вартість це ніяк не вплинуло б. Ну, а постійне вказування того, що африканці дикі і що їм треба насадити європейську культуру, одягти бідолах і навчити правилам етикету, я так розумію, данина історії. З іншого боку, тут так сильно показано, що африканські діти помирають від голоду й хвороб, що можна все попереднє авторові пробачити, тим паче, що показано це все-таки з погляду європейського короля Мацюся.

Легко вгадуються моменти з Корчакової біографії: і сирітський будинок, і будинки для відпочинку дітей у лісі, і боротьба за дитячі права, і, звісно ж, самі Корчакові думки, що їх вкладено у вуста Мацюся. Уявіть, там навіть «Старий Лікар» є, щоправда пишеться він із малих літер, щоб ніхто не здогадався

Одне слово, книжку раджу. А після Корчака, якщо вам припаде до душі, раджу взятися за Марину Аромштам і її «Коли відпочивають янголи», бо цю книжку теж дуже люблю.

Януш Корчак. Пригоди короля Мацюся / Пер. із пол. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. 
Януш Корчак. Право на повагу / Упоряд. І.Ковальчук, пер. із пол. І.Ковальчук, Б.Матіяш, Р.Свято. – Київ: Дух і літера, 2012.

5 коментарів:

  1. Ми почали читати цю книгу з семилітньою донькою уголос. ну тобто я читаю, вона слухає. але я не впевнена, що вона їй годиться по віку. читати далі чи відкласти на потім?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Юліє, знаєте, в цьому плані я не знавець: різні діти по-різному сприймають різні тексти. У мене є 3-річна подружка Софійка, яка вже сама читає й сама обирала собі деякі книжки) Думаю, Ви читайте й далі, а там Ваша Катруся підкаже, як бути ;)

      Видалити
  2. Люблю цю книжку! Читала років у 7-8, перечитувала у 11-12, потім у 30 донька читала її мені в голос... Люблю повертатись до хороших книжок!!!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. :)) А "Право на повагу" Ви читали? Мені здається, Вам буде до душі)

      Видалити
    2. Так, читала російською... Корчак дивовижний автор і ще дивовижніша і мало відома людина!

      Видалити