середа, 29 січня 2014 р.

Ті самі крамниці на вулиці Волоській

Галина Ткачук. Вечірні крамниці вулиці Волоської
Уже ніч, просто тепер вирішується доля країни, але я все одно напишу про нову книжку Галі Ткачук. Усе просто: ця книжка про Київ, який я знаю. Київ чарівний. Київ вечірній (не плутати з «Вечірнім Києвом», хоча його я теж люблю). Київ із його неймовірними давніми вуличками, назви яких щось означають, ведуть за собою якісь історії. Вуличками, на яких стоять таємничі крамнички, що відкриваються вечорами, для обраних. Де можна зустріти диваків – ворону Вассу, руду білку Рататоск, кота-письменника Романа (який ох-ох нагадує Романа Скибу :), голуба Сидоренка та інших. Є там ще київські відьми, які не проти отримати одну чарівну субстанцію, названу апейрон. Є там купа всього, якщо коротко, але суть не в цьому.

Суть у тому, як це все написано. Як це все складено докупи, як авторка будує діалоги і взаємодіє з читачем. Постійні апеляції до нас, короткі речення, які зручно читати вголос. Інтрига, в якій є щось від детективної, хоча книжка все-таки не детектив (читач із самого початку знає, хто вкрав чарівні речі), а пригодницька і трошки філософська. (У Галі Ткачук, між іншим, завжди книжки філософські.)

Філософія ця стосується міста і його феномену. Конкретно йдеться про столицю України, але пізніше читач здогадується, що правило поширюється на всі-всі міста. У кожного міста – не секрет – є свої чари. Чари ці, як вірять звірі-персонажі книжки, прив’язані до чарівних речей, що ними володіють Васса, Рататоск, кіт Роман і голуб Сергієнко (і, певно, інші звірі, але йдеться насамперед про них). Утім, це не зовсім так. А отак, як припускає червоний півень Пантелеймон: «…Про київські чари я завжди думав так: вони належать нам саме тому, що не можуть належати нікому іншому. Ніхто більше не мріяв про них, ніхто більше не знав про них, ніхто більше їх не любив. Тільки ми». Себто, тлумачу я, чари міста відкриваються тим, кому вони потрібні. Хто не сидить удома на теплому і м’якому стільці, а змушує себе виходити з зони комфорту й мандрує вуличками різних міст світу.

Інша грань філософії «Вечірніх крамниць…» відкривається тому, хто придивиться ближче до образу білки Рататоск і старої скандинавської легенди зі словника символів, яку я прочитала оце нещодавно, і яку ще раз прочитала в Галиній книжці. Легенда каже: є світове дерево (ясен), в корінні якого живе змій (представник підземного світу), а в кроні якого живе орел (представник надземного світу). Стовбуром цього дерева бігає білка – зв’язкова, посередниця, медіатор. Суть і призначення білки в тому, щоб переказувати слова змія орлові, а орла – змієві. Так вона може віщувати майбутнє. Бо змій та орел щось там собі кажуть, очевидно, мудре. Але біда в тім, що дорогою білка половину повідомлення забуває, передає слова хибно і весь час додумує. Як оце і я, коли переказую і тлумачу вам цю книжку. Як і кожен читач, який читає будь-яку книжку. Суть у тому, що всі ми завжди мусимо здогадуватися. І нема на це ради.

На фото, здається, пальчик авторки. Фото з ФБ Галини Ткачук
Ось так. Раджу. Книжка добра, я щиро тішуся, що вона така є. Я люблю й інші книжки Галі Ткачук, особливо – «Вікно до собаки» (можна прочитати рецензію) і «Найкращі часи». Але ця фіолетова і з малюнками Наталки Пастушенко. Голуб там смішнючий. І ворона, і білка. Думаю, малюнки дуже личать персонажам, якщо так узагалі можна казати. А ще можна прочитати інтерв'ю з письменницею, от.

У ФБ просили писати, для якого віку книжки. Думаю, 7+ років цілком.

О, мало не забула. Авторка просила передати, цитую: «МЕНЕ МОЖНА ПЕРЕТВОРЮВАТИ НА БІЛКУ АБО НА ВОРОНУ». Не знаю, що б це означало, але мені що – жаль? :)

Галина Ткачук. Вечірні крамниці вулиці Волоської. – К.: Темпора, 2014. – 124 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар