четвер, 2 січня 2014 р.

Неформальний огляд щоденників літературних героїв

Так уже сталося, що цей блоґ за суттю — щоденник. І його авторка, ваша Христя Нечитайко, має справу з усякого роду щоденниками ще зі школи: мало того, що у школі кожен із нас вів щоденник, то вона ще й записувала свої підліткові думки і враження в мініатюрний розкреслений зошит від журналу «Cool». Там було зовсім мало місця, але цей перший досвід ведення особистого щоденника дався взнаки: щоденники, читацькі і не тільки, переслідують Христю все життя.



Отож, сьогодні я напишу про щоденники літературних героїв — їх (щоденників) мені трапилося вже рівно стільки, щоб написати коротенький неформальний огляд і зробити для себе певні висновки, які можуть стати в пригоді й вам. Отож, маю на руках такі щоденники й записки: Маленького Вовчика, Малого Ніколя, Славка Хоробрика, Уди Андреа Стокґейм, Ґреґа Гефлі, Адріана Моула — поки що іноземних і хлопчачих помітно більше, але, сподіваюся, ми колись надолужимо цей недогляд.

Записки Маленького Вовчика (автор — Іан Вайнбоу) дитинні, ми всміхаємося, дивлячись на наївність їхнього автора, нас смішить характер головного героя — хоч і Вовчика, а все ж боягуза. Десь такий самий ефект був тоді, коли ми читали «Людвігові Хитрому — ура, ура, ура!» Яна Улофа Екгольма, де було мале лисеня, яке відмовлялося їсти курей. Це кумедно, бо протиприродно. І всі колізії виникають саме через протиприродно добродушний характер Вовчика, через його страх і наївність. Малий Вовчик часом перебільшує небезпеки, які на нього чигають, весь час проситься додому, але все одно проходить усі випробування, які готує для нього Іан Вайнбоу. Малюнки — невід’ємна частина цього щоденника й більшості інших.

Малий Ніколя (автори — художник Жан-Жак Сампе і письменник Рене Ґоссінні) пише просто і правдиво — про себе, своїх однокласників, «дурних» дівчаток і дорослих. Бешкетник і загалом милий хлопчина, він допомагає нам збагнути, якими дорослі бувають занудами і скільки в дорослому світі умовностей. У Малого Ніколя найбільші радості — купання, капосні шкільні будні, канікули, прості й невибагливі хлопчачі ігри. Хлопці постійно чубляться й миряться, це все дуже смішно, але без зайвого пафосу й надуманості. Немає притягнутих за вуха жартів, зате зовсім зрідка можна відчути зворушення — як-от коли Малий Ніколя намагається не сказати батькам, що він за ними скучив під час канікул. А ще я довго сміялася й переказувала друзям різні епізоди з цих книжок (їх щось із п’ять штук вийшло українською в дуже доброму перекладі).

Славко Хоробрик («Щоденник Славка Хоробрика» Оксани Радушинської) у порівнянні зі своїми європейськими ровесниками — дорослий у шкурі дитини. Його щоденник поділено на «пригоди»: викрадення мобільного, загублена сумка, ігри з петардами тощо. Сенс цих пригод — навчити дитину базових правил безпеки на вулиці і в суспільстві. Не хвалитися у школі дорогим мобільним, а краще — взагалі його туди не носити. Допомагати стареньким людям, не гратися з петардами, бо це небезпечно. По суті, пригодами ці історії можна назвати лише з натяжкою, бо справжньої небезпеки в них мені не трапилося: Славко і його вірні помічники (міліціонер, подружка і «міліцейський пекінес» Манюня) її завжди попереджали. Нерідко навіть ціною свого авторитету в читачів, які за деякі вислови могли б назвати Славка неймовірним занудою. Ось, наприклад, коли Славко, учень молодшої школи, який мріє стати міліціонером, переконує своїх друзів не бавитися з петардами, бо може відірвати руку. Так, може. Але ви можете уявити собі ситуацію, коли про таке казатиме дитина, ще й хлопчак? Я не можу. А Славко йде далі: він після кожної «пригоди» пише «висновок», запис у щоденнику, в якому голосом дорослої вчительки молодших класів розповідає, чого всі читачі мали навчитися з цього розділу. А малюнки Романа Скиби гарні :)

Уда Андреа Стокґейм («Привіт, це я!» Ніни Елізабет Ґрьонтведт) щира до того, що подеколи викликає неприязнь і навіть відразу. Самовпевнена, капризна, свавільна, різка, підозрілива й уперта — ми не звикли любити таких героїнь. Але ж, якщо подумати, ми й самі такими буваємо. А буваємо — добрими й люблячими, вразливими, вперше закоханими. Я коли перечитую свій щоденник періоду Уди, теж часом думаю: що за дурепа! Але ж це добре — коли знаходиш героя, на якого можеш не тільки рівнятися, а й у якому бачиш свої помилки, бачиш, що всі часом роблять дурниці, головне — зрозуміти, чому ми робимо всякі непотрібні речі. І зрозуміти своєю головою, без допомоги вчительки молодших класів, треба так далі поводитися чи ні.

Ґреґ Гефлі (Greg Heffley), автор відомого на весь світ «Щоденника слабака» («Diary of a Wimpy Kid», Jeff Kinney), на перших сторінках попереджає, що це ніякий не щоденник, а ЖУРНАЛ. І що він, Ґреґ, не збирається писати всяких дурниць на зразок «Любий щоденнику те, Любий щоденнику се». Одне слово, не розводитиме сюсі-пусі. Ґреґ — герой нетиповий у всіх значеннях — якимось дивом зумів завоювати любов і визнання мільйонів читачів, і навіть обігнав «Гаррі Поттера». (Як? Чому? Чи таке взагалі можливо?) Ґреґ щирий, описуючи свої пригоди, він не соромиться писати навіть те, про що посоромилися б писати його ровесники. Він худорлявий, має одного друга, вчиться з «придурками», як він їх зовсім неласкаво називає. Дівчата його цікавлять, але поки що не так сильно, як комп’ютерні ігри. А ще Ґреґ постійно потрапляє в усілякі халепи, з яких вибирається з гумором. Та й узагалі він хлопчина з почуттям гумору, хоч, може, й не намагається зумисне нас смішити. Бо хто б хотів стати об’єктом насмішок читачів у всьому світі? У Ґреґа є старший і молодший брат, не дуже розумний друг-невдаха й оригінальні батьки. Отак, батько любить обливати підлітків водою на Геловін, а коли сердиться, кидає у винуватого тим, що має в руках. Тому капостити можна тільки тоді, коли батько читає газету, а коли будує щось із цегли — не можна. А ще батько постійно намагається випхати сина погратися в рухливі ігри на свіжому повітрі. І коли той намагається пояснити, що за комп’ютером він може грати в ті самі ігри, навіть не пітніючи, батько чогось його й слухати не хоче. Отакі батьки. Загалом у Ґреґа всі знайомі нам турботи, бо ми всі дивилися американські сімейні комедії та дитячі серіали. Так що реалії вам будуть знайомі, але це все одно смішно. І, здається, є ще фільм за «Щоденниками слабака».
Висновок напрошується: діти таки хочуть читати про таких, як вони. Хоча б зрідка, поміж книжками про героїв. 

Адріан Моул (авторка — С’ю Таунсенд) — мій улюбленець, інтелектуал. Я йому навіть одного разу писала листа. Ось цей намагається у своєму щоденнику бути привабливим, розумним і дотепним, і саме тому й виникає комічний ефект. Але попри те — герой живий і його записки хочеться читати.

Для гендерного балансу насамкінець додам про «Щоденник старшокласниці», який я випадково знайшла на лавці в парку. Що вам сказати? Героїня викликає протилежні відчуття: вона емоційна, і щоденник їй служить для того, щоб виписувати свої емоції на папері. Ще вона багатослівна, часом розжовує те, чого можна було б і не розжовувати. Так, начебто вже знає, що цей щоденник читатиме хтось, окрім неї самої. Ох ці вже марнославні старшокласниці! Але менше з тим, вона, здається, каже правду й не боїться виглядати дурною. Тому за нею цікаво спостерігати.

Основний висновок по іноземних щоденниках: їхні герої намагаються бути й справді відвертими, пишучи свої записки, тоді як український Славко Хоробрик, здається, змалечку засвоїв навички самоцензури. 

Ну ось і кінець моєму неформальному огляду. Вийшов навіть не огляд, а олів’є із книжок. Сподіваюся, було смачно й поживно :)

5 коментарів:

  1. Ой, смачно, Христю! А що не вистачає дівчачих щоденників - то це можна надолужити. :) Марічці подобається серія Dork Diaries Rachel Renee Russell. Радимо!
    Як думаєш, щоденники Грега мали б успіх в українських підлітків?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ще раз дякую і дякую за "Щоденник слабака"! :) Уявляєте, мені подруга зі США привезла ще одну книжку з серії — оту, яка тут на фото :) Так що я скоро буду слабакознавцем не гірше за Марічку)))

      Думаю, Ґреґ точно був би популярний у наших читачів — при доброму перекладі. Є кіно і є хороший піар. Книжки дотепні, і в нас не так багато такого типу літератури. Так що ніша пуста й чекає на пропозиції :)

      Видалити
  2. Я рада, що книжки не продублювалися. :)

    А щодо Ґреґа... З фейсбучних дискусій я зрозуміла, що українські видавці не впевнені, чи варто братися за цей проект... Цікаво було б почитати щоденники в українському перекладі... Я якось навіть бралася перекладати, але потім переключилася на іншу книжку, цікавішу у плані мови. :) Бо Ґреґові jerk та moron досить одноманітні. :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ну, може, воно й так) Зате схоже на справжній хлопчачий щоденник!
      А перекладати ж можна всім багатством української мови — придурок, недоумок, дурень, дурбецало, прибацаний, пришелепок, йолоп, ідіот і ще що там використовують юні Ґреґи))) он як Наталя Іваничук постаралася в "Привіт, це я!". думаю, Ґреґ не такий безнадійний ;)))

      Видалити
    2. Ні-ні! Ґреґ аж ніяк не безнадійний! Він простий, як двері, щирий і саме цим симпатичний. І я бажаю йому чимшвидшого знайомства зі своїми українськими однолітками! А Христя тоді ще раз напише про нього. Якщо захоче, звісно. :)
      А на мене чекає восьма книжка про Ґреґа - чоловік взяв у бібліотеці. :)

      Видалити