середа, 14 жовтня 2015 р.

Чи легко вбити людину?

Давайте відразу домовимося: я не коментуватиму назви нинішньої «Модної читанки». Інакше мені доведеться відкрити інтригу, а хіба воно вам треба? Тому зійдімося на тому, що питання риторичне, і кожен відповість на нього для себе, прочитавши книжку. Занотуйте для походу в книгарню: «Напівлихий», Саллі Ґрін, «Видавництво Старого Лева».

Оскільки ж я спеціалізуюся на фактах, то розкажу про сюжет і про головних персонажів. Я не здивуюся, якщо за «Напівлихим» невдовзі знімуть фільм. Гостросюжетний такий, місцями похмурий. Нелегкий, і геть не смішний. Як глядачка тремтітиму всім тілом, сподіваючись до кінця, що головний герой виживе. До слова, головного героя звуть Натан, і йому 16. А він уже багато всього побачив. Батько поза законом, мати померла. Рідня його ненавидить. Усі, крім бабці й зведеного брата. Суспільство Натана не приймає, він вважається вигнанцем, усі його цураються і цькують. У школі, вдома, на вулиці. І дорослі, і ровесники. До дівчини, яка подобається, небезпечно підходити, бо в неї є брати, які не лишать на тобі живого місця. І це я ще не згадала основного: все це відбувається у світі магії. Натан – чаклун. Син білої відьми й чорного мага, напівлихий. Ось тільки в цьому світі, на відміну від знайомого нам «Гаррі Поттера» Джоан Ролінґ, якого українською також переклав Віктор Морозов, тут неможливо зрозуміти, хто добрий – «білі» чи «чорні». Адже якщо світ «білих» дозволяє цькувати дитину, саджати її у клітку й усіляко знущатися, принижуючи і морально й фізично, – чи може цей світ вважатися добрим, а мораль – такою, якої варто дотримуватися? Особисто в мене є сумніви. Але в мене щодо цієї книжки є багато сумнівів, один із яких у тому числі стосується заголовка.
Єдине, щодо чого сумнівів у мене немає, то це те, що ви дуже швидко дочитаєте книжку Саллі Ґрін до кінця. За жанром це щось на зразок щоденника, написаного в режимі реального часу. Себто ми з вами мовби спостерігаємо за перебігом подій. Знаєте, як воно буває, коли напружений сюжет: читаєш, а там усе описано в минулому часі, і ти мовби заспокоюєшся, бо герой це пройшов, і якщо він чи вона це пише, то все ок. Так ось, тут усе не так. Тут РЕАЛЬНО переживаєш, бо перед тобою ніби вебкамера, і герой розповідає все перед нею, але невідомо, чи він пройде на наступний рівень. Чи взагалі виживе.

Серед тих, хто допомагає Натанові, є і «білі», і «чорні». І, підозрюю, далі (у наступних двох томах, бо планується трилогія) все обертатиметься навколо того, який бік прийме хлопець – буде він чинити добро чи зло. (Але ж знову ж таки: що таке добро, а що таке зло в цьому випадку?) Особисто я страшенно переймаюся тим, щоб головний герой не зробив непоправного. Але це вже тема для окремої розмови, і я відчуваю, що наразі до неї не готова. Тож подумаймо поки що про це, про життя і смерть, про непоправні речі і їх ціну. І може, якось зустрінемося поговорити на сторінках цього журналу. Домовилися?


Саллі Ґрін. Напівлихий: роман / Пер. з англ. Віктор Морозов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 384 с.

Відгук опубліковано в журналі для підлітків «Однокласник».

пс: другу книжку я досі не прочитала, мені страшно. Не розказуйте, що там, га?

Немає коментарів:

Дописати коментар