четвер, 15 жовтня 2015 р.

Хлопцям вхід заборонено

Відразу попереджаю: хлопці, якщо ви це читаєте, краще покиньте. Нічого доброго ви тут для себе не вичитаєте. Вам це не буде цікаво. Це дівчачі розмови, і квит. Усе, відклали журнал? Правильно. А тепер, дівчата, давайте нарешті собі спокійно попліткуємо про одну цікаву книжку.

Називається вона «Дівчата з 13-ї вулиці» (хлопці, я ж казала на початку, що вам тут нічого цікавого не знайдеться, читайте он ліпше про ґаджети!). Так ось, написала книжку польська авторка Малгожата Гутовська-Адамчик, але ви можете не запам’ятовувати імені авторки. Я, приміром, не запам’ятала, а мовчки списала з обкладинки. Озирніться – якщо хлопці не підслуховують – можемо говорити далі. Бо це суто «дівчачий» роман. Героїні його – дівчата, та й описуються переважно наші, дівчачі проблеми. Хоча це як подивитися, бо ж деспотичні батьки можуть бути в кожного, не тільки в Зосі, відмінниці й «заучки», доньки лікарів, яка любить читати й нещасливо закохалася в одного бевзя. Та й вітчим, який хизується своїм багатством, і мама, яка тебе не розуміє, теж не в однієї Агати. І не лише Агата – закладаюся – бачить світ у чорних тонах, вдягається в усе чорне й веде блоґ про те, яке жахливе її життя. Знайомо? І, звісно, багато хто з нас бував на місці Клаудії, якій вічно бракує грошей на модне вбрання, дороге морозиво й усякі розваги… Хтозна, може, когось навіть принижували у класі, а з когось жорстоко пожартували у класі… А хтось якось учинив те, про що пізніше гірко пожалкував? І напевно багатьом із тих, хто читає тепер «Модну читанку», хоча б колись було самотньо. Не було з ким поговорити, бо ніхто його / її не розумів… А в кого з нас не було нещасливого кохання! (У мене було аж п’ять. Високий. Кучерявий. Зеленоокий. Філософ. І Хлопець-закоханість-на-один-день.) У житті всяке буває, і саме про це – про те, що буває в сучасному житті, – пишеться в цій книжці.

Скажу вам по щирості, починаються «Дівчата з 13-ї вулиці» нуднувато. Надто довгий вступ із передісторією трьох дуже різних дівчат, які ніколи не дружили й ніколи б не подружилися, якби не один випадок. Й ось із цього випадку починається цікавеньке – і містика, і буря пристрастей, і сльози розчулення й радості. Була одна шкільна екскурсія, і хтось під час нічної гулянки забув недопиту пляшку від пива й недокурок під ліжком у Клаудії. Яка, слід зазначити, й без того має не дуже «святенницьку» репутацію у свої чотирнадцять. Оскільки ніхто не признав своїх пляшки й недокурка, «покарали», чи то пак «нагородили», всіх: змусили читати книжку – наївну дитячу історію – ровесниці, яка лежить у комі. Незнайомці, яка невідь-чому вже давно сниться Агаті. Дівчата приходять по черзі і читають по двадцять хвилин на день, вмикають улюблені пісні Магди (так звуть дівчину, яка в комі), розповідають їй про всі свої біди й переживання і йдуть собі, виговорившись, додому. Вони більше не самотні, їх розуміють. Дарма, що та, кому вони звіряють усі свої таємниці, вже кілька місяців спить. І надія на прокидання помалу згасає… Ну, але про долю Магди ви прочитаєте самі – назву книжки ви вже знаєте.

І якщо вже ви дочитали аж до цього місця, то ті кількадесят затяжних сторінок, якими починається роман, ви теж 100% подолаєте. Можна на це дивитися, як на життя: в ньому, як і в книжках, бувають нудні, прісні й нічим не позначені дні, які хочеться перескочити, як сторінки без діалогів. А бувають дні гарні, насичені, які хочеться запам’ятати – розповівши комусь, зробивши фото на пам'ять, записавши нотатку у блоґ чи щоденник. Ними хочеться ділитися з найкращими друзями. Головне – щоб було з ким. А решта якось буде.

Ваша не по роках мудра
БарабОлька.

Малгожата Гутовська-Адамчик. Дівчата з 13-ї вулиці: роман / Переклала з польської Божена Антоняк. – Львів: Урбіно, 2014. – 240 с.

Відгук опубліковано в журналі для підлітків «Однокласник».

Немає коментарів:

Дописати коментар