Про що писав вічно живий Шекспір

Ну ось, тепер я хочу писати, як Гері Шмідт.

Так, саме ось так, тупо й незрозуміло, я починаю свій пост про книжку Гері Шмідта «Битви по середах» (в оригіналі – The Wednesdays Wars). Книжку, яку я і сім тисяч читачів у Росії, очевидячки, сприймають по різному. Бо тут, бачте, хоч і йдеться про 1967 рік у США (авторові було 10 років, коли це все відбувалося), на тлі – війна у В’єтнамі і пік популярності «The Beatles», і гіппі, і в усьому цьому – вічно актуальний Шекспір і 13-річний хлопець на ім’я Холінґ Вудвуд (яке чому мені нагадало про Ґолдена Колфілда), – одне слово, для мене це все дуже реально й близько якось стало в березні 2014-го (книжку, до речі, написано 2007 року, вже була війна в Іраку, але ще попереду вторгнення Росії в Крим). І для вас, певне, також буде близько. І слово wars / «війни» тут уже прочитується геть інакше, правда?

Отож, якщо коротко пройтися по сюжету, то головний герой, він же й оповідач цієї книжки, — Холінґ, учень 7-го класу, син засновника архітектурної фірми «Вудвуд і партнери» і його, відповідно, спадкоємець. Батьки в Холінґа дивні, я б сказала, автор аж надто байдужим робить батька, який не приходить на дебют свого сина в театрі, не має ніякої цікавості до його життя, не завозить на омріяний бейсбольний матч. Свиня, чесне слово. Йому важить тільки його кар’єра й репутація, і Шмідт чомусь не дає йому права виправдатися й перевиховатися. А шкода, так хотілося, щоб батько чомусь навчився. Мама тут нервова й затуркана батьком, як і вся сімейка. Мама курить таємно на кухні й не може навіть пискнути на захист своїх дітей, які намагаються жити по-своєму. Бо все має бути на публіку, все – заради звання Бізнесмена року й заради уявної ідилії, яку створює Ідеальний будинок у центрі міста. А ще є сестра, старша, яка тусується з гіпанами й навіть пробує збунтуватися й утекти в Каліфорнію шукати себе. Утім, бунт її триває недовго. У Хізер із братом, як те буває, непрості стосунки, але врешті обоє розуміють, якими дорогими вони є одне для одного. Це щасливий фінал.

Те, про що дорослі, як правило, мовчать

Я дочитала цю книжку. Книжище. Чотириста сторінок, які то бралася читати запоєм, то відкладала на довгі місяці, то знову ковтала й відкладала. Чотириста сторінок, непростих, не таких, які хочеться перечитувати знову і знову, але які лишають у тобі тоненькі рубці, – якраз такі, які лишають по-справжньому добрі книги. Зветься ця книжка «З ким би побігати», автор її – ізраїльський письменник Давид Гроссман.

Ця книжка має свою історію, в Росії, слід завважити, скандальну (прочитати її можна отут). Хоча, не думаю, що українські батьки в питанні підлітків і наркотиків, вуличного життя і всього, що за цим стоїть, були б менш цнотливими й категоричними. Скандали й заборони викликала насамперед тема наркотичної залежності в молоді, тяжкі натуралістичні, психологічно правдиві й водночас делікатні описи життя молодих людей, які втекли з дому, й кожен зі своїх причин терплять життя, про яке багато з читачів цього блоґу воліє не думати, не згадувати й тим паче не говорити.

Занадто малі для

Оскільки все, що відбувалося в Україні, відбувається ось уже понад три місяці й, судячи з останніх новин, поки що не збирається завершуватися, ця добірка книжок для дітей і підлітків є актуальною як ніколи.

1. "Чудесна тростка" Володимира Свідзінського

2. "Чудове Чудовисько" Сашка Дерманського

3. Джанні Родарі "Пригоди Цибуліно" і "Джельсоміно в Країні брехунів"

4. "Момо" Міхаеля Енде

5. "Зірки і макові зернята" Романи Романишин та Андрія Лесіва

6. "Вафельне серце" Марії Парр

7. "Гаррі Поттер" Джоан Ролінґ

Добрі люди й фахові читачі радять також "Голодні ігри" Сюзанни Колінз, яких я поки що не читала, "Пригоди в Лісовій школі" Всеволода Нестайка, та й загалом — українська і світова література нерідко звертається до тем диктатури, несправедливості, брехні, злочину й кари.

Доповнюйте список, читайте і тримайтеся.

Дещо про дівчат

Учора я дочитала третю книжку про Енн і остаточно вирішила, що ця книга (не як конкретно ця книжка, а як серія про Енн Ширлі), ця героїня, цей переклад стали одними з моїх улюблених. Ідеальний дівчачий текст, якщо вже на те пішло. Соковитий переклад, тонкий психологізм і проблеми, які не старішають. А головне – якщо вже хтось із читачів блоґу Христі Нечитайко бореться за рівність жінок, то ось ця серія – саме те, про що треба писати напередодні 8 березня.

Почну з того, що Енн – дівчинка, яка поступово виростає в дівчину, долає всі проблеми, притаманні нам, дівчатам, ізмалку й до… поки що я дійшла до двадцяти з маленьким гаком років. Цікаво й те, що фізичне, духовне й розумове зростання Енн можна співвіднести, як дівчина освоює, привласнює та обживає простір навколо себе. Цей простір розширюється в міру того, як росте Енн. Спочатку це була дівчинка з Зелених Дахів, потім – із Ейвонлі, відтак – із Острова Принца Едварда, і я боюся, що буде далі. А оскільки Енн дівчина прогресивна не лише на кінець ХІХ століття, але й на наш час, то далі буде мало не весь світ. Адже Енн не вдовольняється тим, щоби сидіти вдома, вона йде вчитися, розширює свій світогляд завдяки навчанню, спілкуванню з новими людьми й далекими й не дуже поїздками.

Маленькі кроки

Я помалу повертаюся до читання і, може, навіть писання.

Книжка, яка лежить переді мною і просить, щоб я про неї написала, зветься «Зірки і макові зернята». Написали й намалювали її художники з творчої студії «Аґрафка», Романа Романишин та Андрій Лесів. Ви вже, певно, знаєте, що багато всього, до чого беруться ці двоє, має успіх. Заслужений, мушу сказати, успіх. Двічі поспіль їхні книжки потрапляли до списку «Білі круки», цього року їхній письменницький дебют (там зовсім дрібка тексту, можна уявити, що цей текст переклали англійською і журі його прочитало) визнали на конкурсі Болонської книжкової виставки. Але про це ви, якщо хочете, прочитаєте деінде.

Я скажу лиш таке. Мене страшенно пройняла остання сторінка книжки, на якій написано дослівно таке:

Як зіпсувати дитячу книжку. Інструкція для видавців

Цей пост буде для видавців переважно, для видавців дитячих книжок. Одну з них я тримаю перед собою й дивуюся: як можна було аж так зіпсувати непогану в принципі книжку? Не скажу, що текст зриває дах і перевертає уявлення про дитячу літературу, але є там кілька моментів, сказати б, виховних, які можуть допомогти дитині в житті. Це я про «Лігу непарних шкарпеток» Галини Вдовиченко, яку зовсім спаскудило видавництво «Клуб сімейного дозвілля».

Частина перша,

де Христя Нечитайко розповідає про особливості текстової частини книжки

Спочатку про хороше, так прийнято. Галина Вдовиченко вигадала стільки синонімів для шкарпеток, що честь їй і хвала. Є старі грубі шкапи, є спортивні шкарпетони, є елегантні шкарпані (вони – жіночого роду, вони – пані) і є малі шкарпуки. От ці всі непарні шкарпетки вирішили, що їм набридло бути покинутими й непотрібними, і треба якось єднатися. На цьому побудовано сюжет. Вони постійно борються за свободу й шукають собі пару. Підтримують одна одну, витягують із біди й сміттєвих відер. Одне слово, є такий дидактичний момент, який сповна проявляється у статуті Ліги непарних шкарпеток:

·         Триматися купи й не залишати товариша у біді.

·         Радіти радості товариша, як своїй власній.

·         Діяти злагоджено, як одна команда.

·         Сподіватися на краще. І ніколи не втрачати надії.

·         Не вважати себе вищим від інших.

Сюжет мені видався затягнутим і схожим на «Мишкові миші» (там різні миші утворили мишачу рок-групу, колізії були дуже схожі). Усе це, зрештою, динамічно, є спортивні ігри, є коти й собаки, є перегони й небезпеки. Так що малявкам може сподобатися, але ж я не малявка, тому переходимо до частини другої, де я дам певні рекомендації видавцям дитячих книжок.

Сім книжок про любов і кохання

У той час, як хтось опікується цілістю свого золотого предмета санвузлу, український народ дбає про свій духовний розвиток. І не кажіть тепер, що людям не до книжок тоді, коли вони голодні й голодні. Мало хто сьогодні може сказати, що всім задоволений, а все ж ви самі бачите, чого бракує левовій частці українців. Але на цьому все, бо ж блоґ мій не про політику (хоча куди тепер без неї), а про літературу для дітей та юнацтва, так сказать.

Сьогодні в ефірі традиційна щомісячна рубрика «Список від “України молодої”» – про важливі сьогодні книжки. Книжки, які в будь-якому віці вчать нас, і дорослих і малих, любові.

У списку ви побачите таке:

• «Казки П’ятинки» Дзвінки Матіяш
• «Пригоди Короля Мацюся» Януша Корчака
• «Вечірні крамниці вулиці Волоської» Галини Ткачук
• «Привіт, це я!» Ніни Н. Ґрьонтведт
• «Русалонька з 7-В плюс дуже морська історія» Марини Павленко
• «Дівчата закохані» Джаклін Вілсон
• «Кава з кардамоном» і «Шоколад із чилі» Йоанни Яґелло

З любов’ю,

ваша Христя.