середа, 4 вересня 2013 р.

Щоденник дівки-підлітка

Усе, що я вам зараз розповім, на 110% правда. Зуб даю. Це слова не мої, а Уди Андреа Стокґейм, і це саме їй, кажуть люди, належить щоденник, що вийшов друком під назвою «Привіт, це я!».

Скажу вам по правді й по щирості: спочатку ця книжка мене, дівчинку-дівчинку, дратувала неймовірно. Якась вона, здавалося, кострубата, вся гострокутна й незграбна (не у плані перекладу, тут Наталі Іваничук не дорікнеш, переклад кльовий і з усякими незвичними слівцями на зразок «вереди», «дурбецала», «скупиндри», «недотепи» й «дітвачки», а слово «бездрузяна» мене взагалі неймовірно розчулило!), а я люблю норвежців у їхньому зворушливому вигляді, як у Марії Парр, приміром, про яку обіцяю згодом написати. Й ось я вже навіть хотіла була пошкодувати про те, що зопалу й по акції купила аж дві книжки, бо й епізод із тим, як Ерленд (молодша сестричка Уди) наклала купу, був не надто приємний моєму вишуканому літературному смакові, як усе раптом у якийсь момент змінилося, і я від книжки просто-таки проперлася. Не знаю, що сталося, це було схоже на подорож у часі, у переживання себе 12-річної: все стало дуже знайомо й так само недолуго й кострубато, як гострі колінка в дівчинки-підлітка. Згадалися й ревнощі, коли тато голубив маму, і суперництво з братом, яке, дякувати Богові, давно минулося, і перша закоханість, коли поводишся так само тупо, як Уда, і перші справжні сварки з найкращою подругою… І навіть наше з подружкою, яку звуть так само, як і мене, детективне агентство, і наші мрії написати любовний роман, хі-хі. І листи знаменитостям ми також писали, аякже. І щоденники вели, і дорослішали, переживали. Усе, як у норвезької Уди, бо всіх людей у глобальному сенсі турбують одні й ті самі визначальні речі: родина, кохання, дружба, життя і смерть.


Отож, я дочитала Удин щоденник і зі спокійною душею подарувала подрузі, яка має багато сестер і братів. А потім, зустрічаючи десь у транспорті 12-річних дівчат, усе не могла спекатися думки, що ось переді мною стоять не інакше як українські Уди з тими ж таки турботами і проблемами. Тільки говорять вони інакше, але то вже таке.

Іще два слова для батьків, які скажуть своє «фе». Друзі, навіть якщо ви купуватимете своїм дітям лише рожеві й голубі книжечки у стрічечках, зі зменшено-пестливими словами і рафінованою літературною мовою, навіть якщо в них не буде й натяку на фізіологію, стать і секс, не турбуйтеся: вони своє все одно доженуть. Якщо не з книжки, яку їм придбають люблячі й турботливі батьки, то з вулиці, розмов із подружками, інтернету, журналів, які ви ніколи не сховаєте так, щоб вони не знайшли, школи врешті-решт. Так що подумайте двічі перед тим, як казати «Нє, нам давайте он ту, про принцес і рожевих драконів! Нам закохуватися ще рано!».


Ніна Елізабет Ґрьонтведт. Привіт, це я! Не покидайте мене: повість / Пер. з норвезької Наталя Іваничук. – К.: Грані-Т, 2012.

Для старшокласниць шукайте за теґами «дівчаче» і «підліткове». А ще зверніть увагу на зміст, який постійно поповнюється :)

4 коментарі:

  1. Книжку ще не читала. Але Христя так смачно написала про дитинство у двох словах, що й мені згадалося як ми з братом були слідчими, бо у нас тато працював слідчим у ті далекі часи. У нас були справжні дорослі блокноти і навіть фотки декількох маньяків, які в ті часи робили зло у наших краях.
    І ще згадалося як ми з подружкою у сьомому класі закохалися у старшокласника, бо він був схожий на Юру Шатунова (Белые розы! Белые розы!). Написали йому дуетного листа (удвох), віддали крадькома на перерві і втікли. А потім нас викликала класний керівник і довго вичитувала, що ми поводили себе геть неприйстойно, нечувано і маємо тепер сором до кінця школи! Звідки вона дізналась? Той одинадцятикласник прочитав нашого листа перед усім класом і вони усі гуртом сміялися спочатку над нашими відкритими душами, а потім над нами у шкільних коридорах. отаке... зараз цей випадок здається настільки смішним, наскільки трагічним здавався у сьомому класі))) але те все треба памятати, свої переживання потрібно памятати, щоб у слушну хвилину зрозуміти свою дитину і вчасно допомогти. Дякую, Христе! ПИШИ БАГАТО-ПРЕБАГАТО

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Спробую :) А той 11-класник — падлюка і дурбецало! Недаремно він на Шатунова схожий...))

      Видалити
  2. я кожного дня заходжу і дивлюся, що тут у блозі з`явилося нового. цей блог став доповненням до моєї ранкової кави. життя - прекрасне!

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. о, то це найкращий комплімент, який Христі доводилося чути! :)

      Видалити