понеділок, 28 жовтня 2013 р.

Правильна дівчача книжка про мужиків

Не знаю, як тут і почати. Книжка Джаклін Вілсон «Дівчата закохані» від початку й до кінця викликала ті ж таки емоції, що й книжка Н. Е.Ґрьонтведт «Привіт, це я!». Від неприйняття до повного порозуміння й усвідомлення того, що дівчатка в усі часи й у всіх країнах практично однаково думають. Ну, за невеличкими винятками, але загалом — про те саме, навіть тими самими словами й категоріями. Тому тут, так само, як і у книжці Ґрьонтведт, є купа списків, сердечок, дрібних детальок, усі ці рейтинги, листи, все записано й занотовано для історії, як у звичайному дівчачому щоденнику, який вели, зуб даю, колись і ви, якщо ви, звичайно, дівчинка. І тут я в жодному разі не натякаю на якийсь плагіат, бо вже майже бачу, як хтось із вас потирає руки й прицмокує: «О, плагіат!». Український переклад, виданий 2013 року, — це серійний проект, ілюструє українську Вілсон Ганна Осадко, а перші книжки з серії «Дівчата Джаклін» побачили світ задовго до появи норвезької книжки, так що все тут ок. Та й, зрештою, ідея лежить на поверхні, і гріх нею не скористатися.

У мене ці дві книжки склалися в такий собі комплект, де спочатку читаєш Ґрьонтведт (героїні 12 років, але вона така цнотлива, що я б радила читати 10-річним), а потім, коли виникають питання, про які соромно спитати в батьків, тихенько береш Джаклін Вілсон (до речі, вперше видано 1997 року, так що імовірно, що й сама Ніна Е. Ґрьонтведт виросла на «Дівчатах закоханих») і все гарненько собі виписуєш. І ось що добре: як на мене, психологічно дівчата Джаклін дуже й дуже правдиві. Я себе і своїх подружок не раз упізнавала. Сміялася і співчувала. Хоча не скажу, щоб книжка мене аж так вразила. Це хороша серійна річ, добре й цікаво написана, дотепна, щира, без повчань (хоча, звісно, мораль у цій байці є, і вона сподобається дорослим: неповнолітнім думати про секс можна і треба, але займатися ним — ні в якому разі :) І я весь час, читаючи, думала, що має рацію Таня Щербаченко, говорячи про появу «дитячих жіночих романів». Але я, якщо вам цікава моя думка, зовсім не проти. Може, якби я щось таке в дитинстві читала, то не тягала б нишком мамині «дорослі жіночі романи».

Крім сексу, про який тут торочиться постійно, є проблеми, яких деяким критикам бракує в українській літературі для дітей: у головної героїні померла мама, тепер у неї мачуха й молодший братик, вона почувається зайвою й нікому не потрібною, у неї комплекси з приводу ваги (привіт, Маргаритці-моїй-квітці, Івасю Бурундуку Івана Андрусяка, Денисові Потапенку Сергія Гридіна), їй хочеться мати хлопця, бо подруги всі такі популярні, їй видається недоречною школа з усіма її завданнями, а претензії англійської школярки цілком нагадують претензії, які висловлюють українські школярі на сторінках сучасного журналу для підлітків «Однокласник» (я днями перечитувала).

Іще окремий респект перекладачеві Володимирові Чернишенку, і не за те, що він ласкаво подарував цю книжку Христі :) А за коментарі — їх читати не менш цікаво, ніж основний текст, бо це не просто тлумачення окремих моментів, які не відомі українським 13-річним читачкам, а такі собі чоловічі репліки в розмові. От наприклад, трапляється в монолозі героїні 13-річної Еллі імена Кіану і Бред, а Чернишенко тут собі коментує: «Кіану і Бред — (…) мабуть, йдеться про голлівудських акторів Кіану Рівза та Бреда Піта. Не доберу ніяк, чим вони так дівчатам подобаються?» (с. 59). Ет, що ви там розумієте, чоловіки! Я їх теж любила, навіть ховала під ліжком плакат із Бредом Пітом :) Хоча є деякі блошки літредакторські й коректорські, загалом текст читається чудово. І я отримала справдешню насолоду, дякую!

А насамкінець ось вам цитата напам’ять: «Хлопець може мати дуже розвинений інтелект, але до нього довго доходить». Ох, як це знайомо. Але й про дівчат купу всього такого можна сказати, еге ж? На цьому дякую і до нових зустрічей!


Джаклін Вілсон. Дівчата закохані: повість для старшого шкільного віку / Пер. з англ. Володимир Чернишенко. — Тернопіль: «Навчальна книга – Богдан», 2013.

Немає коментарів:

Дописати коментар