Ви, певно, дивуєтеся, чому я так довго не читала книжки
Тетяни Щербаченко «Як не заблукати в Павутині». А ось чому: щойно я її дістала,
відразу віддала батькові, якому вона потрібніша. І не тому зовсім, що він не
вміє користуватися інтернетом (радше навпаки), а тому, що він має щастя вчити сільських
дітей інформатиці від 5-го класу починаючи. Тож я, дізнавшись про таткові
труднощі з програмою, не вагаючись віддала книжку на користь суспільства.
Але ви собі, певно, думаєте: а як же підручники з інформатики, невже татко не
може вчити дітей за підручниками, затвердженими МОНом?
А тепер я вам відкрию страшну таємницю. У 5-му класі, щоб ви
знали, дітки мусять починати вчити інформатику з того, щоб затямити собі, що
таке «об’єкт» і ще якусь фігню, відтак вони урок присвячують тому, як увімкнути
комп’ютер, а нині, за словами батька, якраз мусять проходити робочий стіл. І в
мене закралася підозра: а може, цю програму складали для тих, хто її складав?
Бо дітки, за моїми спостереженнями, уже в три рочки знають куди більше, ніж їх
хочуть навчити в 5-му класі. Навіть якщо це сільські дітки. Так, у них немає
інтернету, але в них є комп’ютери й мобільні телефони, і вони значно швидше
вчаться, ніж розробники навчальних програм. Але хіба ж то комусь цікаво.
А щодо книжки. Це такий посібник для сучасної дитини про те,
що робити, якщо ти раптом опинився чи опинилася з інтернетом сам-на сам. Тут
легко й цікаво, а головне – з картинками – подано основну інформацію про
винайдення інтернету (без перевантаження), пояснено, чим різняться браузери, що
таке комунікатори (що не менш важливо, бо нікуди від цього не дінешся, еге ж, мої
десятирічні друзі? ;), як створити електронну пошту і навіть власну сторінку в
мережі. Тут також коротко описано основні етичні первні, яким також треба вчити
того, хто долучається до мережі. Не довіряти будь-кому, хто намагається
достукатися до тебе в соцмережах, на формумах чи в чатах. Відповідати на листи,
дбати про емоційність своїх повідомлень (привіт, смайлики), дотримуватися
елементарних правил ввічливості, які ми, старпери, намацували самі потрошку.
Тут навіть записано деякі скорочення й сленгові слівця, запропоновано на
заміну запозиченим термінам інтернет-простору власне українські відповідники.
Щодо деяких я сумніваюся, що вони приживуться, бо ніколи, наприклад, не чула,
щоб хтось називав комп’ютер «верстаком» (у якого в принципі є інше значення), щодо деяких покаже час. Я особисто не
маю нічого проти запозичень, це природне джерело поповнення української
лексики, і різниця між «френдом» та «другом» для мене очевидна. І я, щоб ви
знали, завжди і скрізь послідовно пишу слово «інтернет» з малої літери, бо це
вже давно не та реалія, яка заслуговує на власне ім’я, щоб його писати з
великої. Це вже щось таке, як телебачення. Чи телефонний зв'язок, а хіба ми
пишемо їх із великої?
До речі, окремо скажу про оформлення книжки. Художник і дизайнер
Кузьменки постаралися на славу. Я не відразу допетрала, що то за равлик на
обкладинці, але ви мудріші за мене, тож знаєте, що й до чого :) У тексті скрізь
обіграно те, про що говориться. Тож дитині, яка бере до рук підручник, легко
буде знайти те саме на екрані. Навіть, можливо, легше, ніж нам свого часу за
тими посібниками, які друкували скріншоти. Бо раптом на скріншоті якусь
детальку зображено не так, у когось із читачів починалася паніка. Так що я
раджу. Раджу навіть завести такі книжки замість підручників у класах, де
вивчають інтернет, бо ви, звісно, можете пояснити дитині, що не варто йти на
зустріч із тим милим красенем із «Вконтакту», але щось мені підказує, що не всі
діти такі слухняні, як би нам того хотілося. Таке ото. Тримайтеся і не
застряньте в павутині, бо в житті є багато всього хорошого :)
Тетяна Щербаченко. Як не заблукати в Павутині. Львів,
Видавництво Старого Лева, 2013. – 104 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар