Чорна Рука і Ко

Нещодавно ваша Христя дізналася, що є такий суперкльовий і суперсмішний український письменник Юрій Нікітінський, який друкувався ще давно-давно в «Однокласнику», звідки вийшло багато красивих, розумних і хароших. Учора збираю торбинку книжок для букктросинґу, вкладаю давню книжку «Петрик і чорна рука» й помічаю, що її автор — той-таки Юрій Нікітінський, якого я оце хотіла почитати. Думаю: це доля, книжку занесу на букктросинґ завтра. Бо як-не-як, а чорний гумор — це сила, особливо у складні часи.

І що я вам скажу. Це збірка страшних історій, між собою так-сяк пов’язаних. Не ведіться на те, що в бібліографічних даних написано «Повість». Хоч тут і є наскрізна тема — страшні історії (про смерть, трупи, домовини, цвинтарі, упирів і всяке таке), розказані з гумором, ба навіть сарказмом, і персонаж, який це все добро об’єднує (хлопчик Петрик, мабуть, учень молодших класів), але так само є історії, які потрапили у книжку тільки завдяки темі. Ви спитаєте, чи це страшно? Кажу, як на сповіді: ні крапельки. Але так і задумано. Бо мудрі люди кажуть: якщо страшні речі постануть перед вами у смішному світлі, ви їх уже не боятиметеся. Якщо не вірите, згадайте мультик «Корпорація монстрів» чи «Чудове Чудовисько» Сашка Дерманського. Зовсім не страшно. А між тим, усі ми в дитинстві (а дехто, мабуть, і досі) боялися таких персонажів дитячого фольклору, як Чорна Рука, Домовина на коліщатах, Пікова Дама (ви її теж викликали?), я вже не кажу про відьом, вампірів, бабаїв, вовкулак та іншу нечисть, що її наша бурхлива уява малювала, щойно вимикалося світло в кімнаті. А Резинову Дупу, її ви пам’ятаєте? Я пам’ятаю, якщо її викликати, вона мала принести з собою жувальні гумки, багато-багато жувальних гумок — чим не дитяча мрія? :) Ну ось, а тепер уявіть, що добре знайомі персонажі дитячого фольклору перебираються в затишний світ дитячої книжки, і не те щоб лякають читача, а навпаки — смішать, потрапляючи у безглузді ситуації. Наприклад, Чорна Рука приходить по хлопчика Петрика й звикле гаркає на нього страшним голосом: «Віддай серце!» (у мене вже серце у п’ятах, як тільки уявлю!), а він на те — та будь ласка, одне бери, друге, третє… Виявляється, хлопчик Петрик має два серця і ще штучне, і ще такий механізм, яким це все заводити на випадок, якщо серця зупиняться. А замість крові в нього томатний сік, так що вампіри йому теж не страшні. А на Синій Ніготь він просто наступає, і Синьому Нігтю гаплик, а Смерть косить її ж косою. Так що на всяку нечисть є управа, думає собі малий читач, навіть якщо всі навколо вважають тебе хворим і кволим хлопчиськом.

Виховний момент ви, ясна річ, усі завважили. І навіть те, як делікатно автор обійшов таку чудесну можливість видушити з читача скупу сльозину.

Тут я маю справедливо завважити, що не всі історії Нікітінського смішні. Є смішні, є дуже смішні для покоління, яке пам’ятає російську попсу початку 2000-х, зокрема, групу «Рукі ввєрх». Якщо пам’ятаєте, вам сподобається оповідка «Невідспіваний», де одного меломана поховали, не відспівавши. Покійник щоночі встає і чіпляється до цвинтарного сторожа Фельдмана з проханням відспівати його, як належить. Цвинтарний сторож у силу певних обставин, про які ви могли здогадатися, співає йому не церковні пісні, а пісні «Бітлз» і «Нірвани», але ж то не те. І добре, що у Фельдмана є племінниця, яка хоч і не вміє співати, проте дуже старається і рветься в зірки естради. Ось вона і рятує бідолашного меломана, заспівавши пісню «Крошка моя» (згадали? Молодці!). Ось він і упокоївся. Тут мені було смішно, бо я всі ці пісні добре пам’ятаю. Сама співала, досі думаю, чого всі навколо були такі впокоєні?

Але є одне «але», як каже один мій добрий знайомий. Книжку цю, якщо знайдете її десь (наклад старий), раджу читати вголос, на ходу виправляючи помилки. Бо редактор тут вочевидь десь загуляв, позалишав не лише росіянізми, але й елементарні коректорські помилки. Малюнки тут теж кепські, але до читання вголос (не на ніч) надається дуже навіть. Або навколо вогнища, як ми з вами любимо. Як у тій історії: «Ти прокидаєшся вночі від того, що капає кран. Виходиш на кухню, а там…». А там — різні варіанти подій, страшний і смішний. А ви вже обирайте :)

Юрій Нікітінський. Петрик і чорна рука: повість. — К.: «Зелений Пес», 2004. — 112 с.

А для старших є моторошні історії Сашка Гавроша: Дідо-Всевідо називаються.