Польські письменники з нами. Нас підтримує авторка популярних книжок для підлітків Малґожата-Кароліна Пекарська.
«Такі події, як ЄвроМайдан, завжди впливають на молодих
людей, котрі, як правило, є ідеалістами. Коли мені було п'ятнадцять (1983 рік —
Х.Н.), у Варшаві замордували випускника школи Ґжеґожа Пшемика. То було
політичне вбивство, Пшемик був сином опозиціонерки. Ми всі втекли зі школи на його
похорон. Дирекція замкнула двері, щоб ми того не зробили, та… навіщо ж вікна?
То був величезний прояв патріотизму. А за півтора року було замордовано отця
Єжи Попєлюшка. Того разу ми просто не пішли до школи. Він був священиком у
сусідній парафії. Знала його з меси за вітчизну – тоді костьол був оплотом
патріотизму у всуціль комуністичному краї. Мої друзі, котрі були в його парафії,
знали його також за лекціями з релігії. Отець часто грав із хлопцями в
настільний теніс. Його похорони теж перетворилися на демонстрацію. Це події,
які зі мною весь час. Була дуже зворушена, коли кілька років тому вийшла друком
збірка віршів Ґжеґожа Пшемика. Я робила про це репортаж для телебачення і не
могла записати жодного слова, бо сльози котилися градом. Так само мене дуже
схвилювала нещодавня канонізація отця Єжи Попєлюшка, хоч я й не належу до надто
релігійних осіб. Очевидно, коли була на тих похоронах, то знала, що, як кажуть
у Польщі, «комуна колись здохне», але не припускала, що це станеться так
швидко. Не знаю, з якими почуттями йдуть на ЄвроМайдан молоді українці. Чи
вірять у зміни, у краще майбутнє України? Ті, з котрими маю справу тут, у
Варшаві (українські студенти), дивляться на те, що діється в Києві, з надією і
тривогою.
Знаю одне. Незалежно від того, що станеться в Україні, жодна
молода людина, яка нині перебуває в центрі подій, цього не забуде. Бо момент,
коли народ так масово виходить на вулиці, завжди показує щось важливе.
І не лише владі, сусідам, іноземним спостерігачам, але й майбутнім поколінням».
Немає коментарів:
Дописати коментар