понеділок, 19 січня 2015 р.

Хлопчаче кохання: з чим його їдять?

По-моєму, в цьому блозі я вперше писатиму про книжку Івана Андрусяка. Як так сталося, сама не знаю, бо ж Іванових книжок я читала і маю багацько. Особливо, віршів :) Вірші я загалом мало розумію, але часом люблю один собі вивчати (не навмисно, просто читаючи, «смакуючи», перебираючи на губах слова, як «Різдво» Антонича) й думати, що «начиталася» автора. Але то таке, тепер про іншу книжку, цілком прозову, хоча в чомусь і поетичну.

Я оце в заголовок так пафосно написала, що тут буде про хлопчаче кохання. Назва книжки — «Закоханий Бурундук» — мовби на це й натякає, еге ж. Але як же ви здивуєтеся (і як здивувалася я!), коли дізнаєтеся, що повість номер 2 про життя-буття Івася Боднарука зветься насправді «Завдання з фізики»! Що може бути менш романтично? Хіба що хімія :) Хоча ні, фізика, як можуть переконатися шанувальники Стівена Гокінґа, наука дуже навіть романтична. І ведуться на неї суцільні романтики. Не дивно, що мені у школі фізика не дуже давалася, перед вами ж бо найпрактичніша Христя у світі! Але я знову відійшла від теми, перепрошую красненько.

Отож, автор узяв та й продовжив пригоди товстуватого хлопчика, розпочаті кілька років тому у книжці «Вісім днів із життя Бурундука». Тоді це було суто дитяче: футбол, тягання зрідка за кіски, вирощування чортика під пахвою, мала сестричка… дитинство! Тепер же Івась виріс і закохався.
Не так, як ото в тяганні за кіски, а по-справжньому. З зітханнями, вистежуванні «об’єкта», ненав’язливому випитуванні у подруг і – увага! – соцмережним шпіонажем! Оце по-нашому, по-сучасному! Не знаю, як у хлопців, а в дівчат цей вид шпіонажу дуже навіть поширений. Головна мета – визначити, чи є в «об’єкта» дівчина і чи варто на неї зважати (бо вона ж може бути «страшна» або «миша», або «ніяка»!). Читаючи, впізнаєш себе, а за це я завжди даю книжці бонуси. Щоправда, мушу завважити, в Івасеві часом чути голос дорослого Івана Андрусяка, особливо тоді, коли головний герой ганить усім нам відомий «Вконтактік». Так, ми всі люди просунуті й зафейсбучені, але що поробиш – підлітки й досі юзають «Вконтактік» хоча б тому, що ФБ має вікове обмеження, і тільки хитрі брехуни зможуть пролізти в нього до того часу, як їм буде 13 років. Так що ти або «Вконтактіку», або тобі 13, або ти брехун. Сумна правда життя, еге ж? Тому, гадаю, підлітки й не дуже поспішають у ФБ: за роки в них там напрацьовується «система», контакти, часоспалювальні групи і все таке, і не всі – часом це навіть позитив! – твої старі знайомі є у ФБ. Ось тому я й чула в Івасевому голові голос Івана: не впевнена, що Івась би сам сварив «Вконтактів», не у 13 точно. Може, пізніше, у 25 :)

А загалом книжка дуже правдива й дуже мило ілюстрована Юлею Пилипчатіною. Хоча, підозрюю, ілюстрації більше сподобаються дівкам, але то ще треба дослідити. І на малюнках Івась уже геть стрункий, витягнувся – весь такий розумний і симпатичний, що куди там!

Іще, до речі, в «Закоханому Бурундуці» є розділ із «Розбишацькими історіями». Якщо точно, трьома. Щоправда, підозрюю, що вони на трошки молодших дітей, ніж Бурундук, розраховані. Сюжети – традиційні сільські дитячі пригоди (врятування лелечати, викрадення трактора). Але останнє, «Гойдалка», мене зачепило тим, що написане на матеріалі історичному, навіть почасти легендарно-історичному (можна так сказати?). Дія відбувається у ХVІІІ столітті, серед дійових осіб, наприклад, — епізодично Григорій Сковорода. Ідеться в оповіданні про те, як діти, граючись, урятували козака, якого мали відправити на каторгу (за Коліївщину). Таким чином, діточки й історію дізнаються, і про цікаву пригоду почують, і що не менш важливо, дізнаються про правила стародавньої гри, яку Іван Андрусяк зафіксував для нащадків.

Іван Андрусяк. Закоханий Бурундук та інші розбишацькі історії. – Харків: КСД, 2015. – 96 с.

Немає коментарів:

Дописати коментар