середа, 14 січня 2015 р.

Про мрії, щастя і горе

Книжки Люсі Мод Монтгомері про Енн Ширлі, а тепер уже Блайт – одні з небагатьох, які я тепер купую з відчуттям легкого трепету. Мені подобається те, що вони виходять у міру того, як я їх читаю, мені подобається їх чекати, подобається поспішати у книгарню, щоб купити новеньку книжку, а відтак відкладати на деякий час, щоб відтягнути трошки задоволення. Ах, це тремтливе відчуття! Ви розумієте, про що я? Мені б хотілося таке пережити з Гаррі Поттером чи іншими багатотомовими виданнями, але поки що це перший такий досвід, хоча книжки було написано вже понад сотню років тому.

Я цілком здаю собі справу, що любити Енн чи не любити її – це смакове, точніше навіть це як із дружбою: ти або дружиш із нею, ви або «рідні душі» і «з племені, яке знало Йосипа», або ні. Я радо позичала свої примірники читати друзям, але не всім книжка лягала на душу, так що я змирилася: не всі ж в одному племені :) Ще я смакую соковитим українським перекладом Анни Вовченко, якій не перестаю складати похвалу. Книжки, які, сподіваюся, дочекаються своєї черги, щоб їх колись прочитали мої дітлахи, і мені не соромно буде за переклад, і більше того: я сподіваюся, що вони в якийсь період, читаючи або перечитуючи, говоритимуть зі мною лексикою Енн, як я це роблю, хе-хе.


Але я про нову книжку, п’яту за рахунком. «Енн у Домі Мрії». Єдине, що мені тут не подобається, але з чим ми нічого не можемо вдіяти, то це як звучить Дім Мрії – оце ММ мені часом ріже вухо, але тут інакше ніяк. Та й ріже воно тільки в одній формі.

Якщо пам’ятаєте, в минулій книжці Енн була директоркою школи в Шелестких Тополях, писала листи коханому Гілбертові і намагалася «перевиховати» злостиву завучку. Цікаво, що всі злостиві жінки в романі – злостиві від нестачі любові :) Ну, може, в чомусь воно так і є. Минув якийсь час, і Енн із Гілбертом одружуються, прощаються з Зеленими Дахами і їдуть будувати власне життя – у маленький білий будиночок на березі моря. Окрім милих деталей побуту, мрій і загалом дуже «затишних» роздумів та описів облаштування сімейного життя щасливого подружжя, Люсі Мод Монтгомері радує своїх читачів і новими прецікавими персонажами. Мені вони страшенно полюбилися, особливо капітан Джим і стара дівка панна Брайант, яка весь час ганить чоловічий рід і до всього додає «Ну хіба не типовий чоловік?». Навіть у ситуації, коли чоловік повісився від розпуки, ця фраза все одно до нього застосовується, отак. А капітан Джим, старий доглядач маяка, – персонаж цікавий, глибокий і трагічний, мудрий і якийсь такий живий, що я аж сама ледь не плакала, коли про нього йшлося. Блискучий розповідач, людина по-справжньому добра й віддана, і яка у майже 80 уміє мріяти. Я би хотіла з ним познайомитися, я би слухала його історії й розповідала б людям про зниклу Маргарет, я би пестила за вушком його кота, ммм…. Чудовий персонаж! Ще є нещасна і трагічна красуня пані Мур, у якої все зрештою буде добре. Щоправда, я довго думала, як письменниця викрутиться з ситуації, в яку себе поставила: уб’є чоловіка пані Мур чи як, а вийшло, як у серіалах, ггг. Хоча в часи Монтгомері серіалів не було, так що не будемо звати це банальним прийомом. Не знаю, чи я так замріялася, але до кінця не здогадалася про вирішення проблеми (не пишу деталей, щоб не спойлити :).

Що ж до самої Енн, то і її характер поглибився в цій книжці. Дуже класно з точки зору психології виписано стосунки Енн та Леслі, пані Мур. Тут суміш любові й заздрості, обожнювання й ненависті, що згодом переходить у повне порозуміння, коли Енн переживає своє горе. О, як мені було шкода бідолашну… Ах, так. Прикро, що Енн проміняла свої честолюбні мрії на традиційну жіночу долю, але з цим, хоч яка емансипована не була Монтгомері, вона вочевидь нічого не могла вдіяти. Енн у Домі Мрії тільки те й робить спочатку, що доглядає сад, облаштовує дім і ходить у гості, гуляє. Так, вона й далі цитує класичні речі, але не читає і не вчителює, хоча часу в неї, здається, доволі. Але це вже я мудрую за сьогоднішніми мірками :)

Ну, та це й усе. Чекатиму нових книжок із нетерпінням. Так приємно стежити за життям людини, яка живе у книжках і яка видається тобі такою живою, як і ти сама.


Люсі Мод Монтгомері. Енн у Домі Мрії / Переклад із англійської Анни Вовченко. – Львів: Урбіно, 2014.

Про попередні книжки серії:

Монтгомері Люсі-Мод. Енн із Зелених Дахів
Монтгомері Люсі-Мод. Енн із Ейвонлі: роман
Монтгомері Люсі-Мод. Енн із Острова Принца Едварда: роман


Немає коментарів:

Дописати коментар