неділя, 11 серпня 2013 р.

Маргариткам та іншим квіткам

Спасибі добрим друзям, які вчасно підкидають добрі тексти. Підліткові люблю особливо, і ви це знаєте :) Цього разу пишу про «Маргаритку» Крістіне Нестлінґер.

Попри те, що насправді мене ось уже надцять років звуть Оля Христя :), у чотирнадцять, п’ятнадцять і сімнадцять я – зуб даю – була справжнісінькою Маргариткою! Точніше, Маргаритою-Марією Закмаєр. У мене були ті самі проблеми: довгий час я соромилася демонструвати свої п’ять зайвих кілограмів, ненавиділа приміряти новий одяг, терпіти не могла фотографуватися. І клопоти з родиною – це теж, на жаль, мені до болю знайомо...

Утім, давайте не будемо про мене, адже багато хто з нас, дівчаток, у свій час були, є чи будуть Маргаритками. Товстункою Маргаритою, Маргариткою з комплексами, Маргариткою з нещасливим коханням, Маргариткою, яка не може вибрати поміж двох хлопців, Маргариткою, яка мусить розгрібати братові й батьківські проблеми, Маргариткою, яка пише контрольні у школі, прогулює уроки, їсть із подружками морозиво, ходить на вечірки й зранку страждає похміллям, мучиться одвічним дівочим питанням «Спати чи не спати?», виборює своє право на відпочинок без батьків... Про ці всі проблеми, а також про безліч інших, які так часто немає з ким обговорити, напрочуд весело розповідає австрійська письменниця Крістіне Нестлінґер у своїй захопливій книжці «Маргаритко, моя квітко».

А взагалі, Маргарита – дуже симпатична дівчина. Із сірими, «як дунайська рінь, очима, волоссям кольору спанієля, малесеньким дитячим носиком», метким розумом і щирою душею. І навіть галаслива й проблемна родина, яка до всього ще й любить смачно й ситно попоїсти, Маргаритчин образ не псує. Ні тато-Закмаєр, який вважає, що місце його дружини – біля дітей і плити; ні мама, яка одного чудового дня розуміє, що їй це все набридло і що все може бути інакше: фігура – стрункою, робота – цікавою і до душі, чоловік – люблячий і розуміючий; ні молодший брат-ненажера Гансик, у якого проблеми то з навчанням, то з вихованням, то з вагою; ні вересклива наймолодша сестричка Меді, яка скрізь суне свого носа. Без них історія про квітку-Маргаритку була б не такою цікавою, та й хтозна, чи стала б Маргарита такою, якою вона є на останній сторінці книги – впевненою в собі, закоханою, вродливою, розумною і цілеспрямованою дівчиною, яка знає, чого вона хоче і чого – точно не хоче.

Крістіне Нестлінґер. Маргаритко, моя квітко: роман / Пер. з нім. Ольги Сидор. – Львів: Урбіно, 2012.

Скорочена версія. Повну опубліковано в журналі «Однокласник» у рубриці «Модна читанка».


Немає коментарів:

Дописати коментар