Як я стала «помаранчевою дівчинкою»

Насамперед я розповім вам кілька незвичайних історій.

Якось я вирішила прогуляти одну страшенно нудну лекцію. Й оскільки прогулювати без поважної мети я не звикла, то змусила себе піти на іншу лекцію – відомого на весь світ письменника й філософа Юстейна Ґордера, який саме в той час гостював у нашому університеті. Щиро кажучи, вийшла звідти я в такому захваті, що на місці придбала всі книжки пана Ґордера й одразу ж підписала їх у чарівника-автора. Серед тих книжок була одна, найтонша, з обкладинки якої на мене дивилися з два десятки повновидих помаранчів, – «Помаранчева дівчинка».

Історія друга. Якось улітку я випадково підслухала прецікаву розмову в одній книгарні. Звичайний собі хлопець попросив у гарненької касирки порадити якусь книжку, додавши, що йому, мовляв, не потрібне легке розважальне чтиво, навпаки – цей текст мусить змінити його життя. Дівчина без вагань порадила купити Ґордерову «Помаранчеву дівчинку», однак за мить радісно запевнила, що подарує хлопцеві цю книжку: «Знайдіть її на полиці і вважайте, що вона вже ваша. Я люблю дарувати людям “Помаранчеву дівчинку”», – сказала касирка й раптом додала: «А потім подаруйте цю книжку комусь, кому це потрібно. Комусь, хто вам небайдужий», – урочисто завершила дівчина й повернулася до роботи. Так я дізналася про дивовижну традицію передавати «Помаранчеву дівчинку» з рук у руки – щоб вона, як щиро вірить неперевершена касирка з книгарні, змінила чиєсь життя. Чи бодай вечір – поки читатимуться сто п’ятдесят сторінок надзвичайної історії більш-ніж-кохання.

Так, відтоді, як у моїй невеличкій книгозбірні з’явилася «Помаранчева дівчинка», ця книжка жодного дня не відлежується на поличці.

І нарешті, третя історія. Про те, як я стала «помаранчевою дівчинкою».

Якось мій друг, який би міг за певних обставин стати коханим, подарував мені цілий стосик всіляких книжок. Просто завів до книгарні й обрав ті з них, які, на його святе переконання, мали змінити моє життя. Я ж, навзаєм, віддячила йому тільки однією книжкою – на її обкладинці красувалися зо два десятки стиглих помаранчів. І в той момент якось поза увагою лишилося те, що вбрана я була саме у світло-помаранчеву кофтинку і яскраву помаранчеву спідничку… А за день мій друг, який би міг за певних обставин стати коханим, назавжди полетів до іншого кінця світу навчатися (він-бо мрійник, той мій друг, і колись він таки збудує свій «вічний двигун»), на прощання подарувавши своїй «дівчинці в помаранчевому»… величезну торбу стиглих помаранчів!

От і казці кінець, а хто читав – той, будь ласкавий, передай книжку далі.

Юстейн Ґордер. Помаранчева дівчинка / Переклад з норвезької Наталі Іваничук. – Львів: Літопис, 2009. – 152 с.

Скорочена версія. Повну опубліковано в журналі «Однокласник» у рубриці «Модна читанка».