понеділок, 21 жовтня 2013 р.

Козацький комікс, або Що таке «гістки»

Ок, і ми знову прийшли до супергероїв. Очевидячки, тема назріла і болить: дітям конче потрібні супергерої. Але це ж не означає, що про них можна писати не зовсім грамотно, правда ж? Саме тому я й узялася (з острахом — зізнаюся) за перший том «графічного роману-блокбастера» «Даогопак». Довгий час боялася підходити до цієї книжки: дорогуща і претензійна, можна було здешевити, якби зробили м’яку обкладинку, як у більшості коміксів, але то таке — лиш моя думка.

Скажу відразу: я про комікси знаю мало, про козаків теж небагацько, про самураїв і японську культуру ще менше, тому звертаю увагу на малесеньку деталь, без якої, втім, жодна книжка не обійдеться, — на текст. Малюнки у книжці класні, щоб ви не сумнівалися. Навіть до того, де в гаремі зображено затверділі жіночі пипки, я теж не придираюся. Хоч деякі історики стверджують, що гарем — це скоріш за все був не зовсім бордель, і що взагалі ніхто достеменно не знає, що там робили роками ті всі жінки. Скоріш за все, сублімували в рукоділля. Але може й бути й той варіант, на який натякає картинка на с. 26, — мовляв, жінки там майже завжди ходили збуджені (або їм було холодно, бідненькі, хай би вкрилися). Але я ж кажу, не придираюся.

А ось до тексту — придираюся. І почну з найбільш важливого, з помилок. Коректорів і редакторів, я так розумію, у «графічних романах-блокбастерах» ніхто не відміняв? Є тут і русизми, і пунктуаційні, й орфографічні помилки, є недолугі фрази, збитий ритм, неправильні наголоси, російські слова (для рими) й особливо — вірші, де навіть не дуже поетичні око й вухо вловлять щось не те. Не втримаюся й наведу вірш повністю, а ви вже вирішуйте, в якому гіркому сні прийшла до поета ця бідолашна скалічена Калліопа:

Півсотні списів наші тіні чатували
Ми прямували степом цілий день
Нас напівмісяцем коло річки сковали
Коней гарячих вогняних легень

Сталевим закликом в стрибок останній
Злетів булат у коло яничар
Й сполохом вогню недоторканим
Стрімким танком нанесений удар

Спину мою залізом опікало
Одинадцять крапок мертві жала
В очах застигло рідної чоло
Скора вода мою дитину врятувала
(с. 12)

Цікаво, як слухала те саме у трейлері, не звернула увагу на слова (зацініть за лінком ілюстрації).

Але це ще не все, друзі. На початку ми дізнаємося, що люди — це насправді звірі, бо ж уміщено їх на початку книжки в розділ «Бестіарій: герої та персонажі», і тут не зовсім зрозуміло, чи то читачі щось поплутали, чи то автори книжки не знають, що таке бестіарій і як із ним поводитися.


Іще, може, ви допоможете розібратися? Що таке «гістки»? Бо автори щиро вірять, що таке слово є в українській мові. «Бачив я отаких гісток із обгризених кісток» (с. 16), — каже кабан гусеві. Перед тим, дивлюся, є слово «гість», підозрюю, що знову в усьому винувата рима. Іще потішила лайка «побий мене кицькині лапки» (с. 16) (дивовижа, але ґуґл видає аж один лінк на цю фразу, чийсь коментар на псевдолікарському порталі) — нащо вигадувати отаке невідь-що, якщо можна піддивитися, як козаки по-справжньому лаялися, якщо вже пишеш неабищо, а блокбастер, на якому може підловити навіть такий неук, як Христя Нечитайко.

На цьому в мене все. А малюнки гарні, ще раз кажу. І сюжет міг би бути хвацьким (не кажу, що не дивним: тут намішано всього потроху: козаки, гопак, дао, японська дівчина-геній-бойових-мистецтв, майже історія про Роксолану, звірі-поліглоти, типово американський гумор — і це тільки в першому томі). А на столі лежить іще одна, підозрюю, хвацька книжка цього ж видавництва. Ну, дорогенькі, тримайтеся. А про козаків читайте ліпше Рутківського.


Максим Прасолов, Олексій Чебикін, Олег Колов. Даогопак. Кн. 1: Анталійська гастроль. — Київ: Nebeskey, 2012.

Не знаєте, що почитати? Шукайте у змісті, там усе поділено за рубриками й авторами :)

Немає коментарів:

Дописати коментар