середа, 2 жовтня 2013 р.

Сентиментальні книжки для дівчаток

Мушу насамперед сказати: мій мозок уже зовсім викинув із пам’яті ті часи, коли я, маленька й беззахисна, тихо ридала в подушку над сентиментальними книжками для дівчаток. Пам’ятаю «Білого Біма», «Помаранчева дівчинка» не рахується, хоча ефект був той самий. Пізніше був фільм «Хатіко», якщо ви розумієте, про що я. (Ай, дівчатка, мабуть, не виростають!)

Одне слово, готуючи огляд книжок для дівчат-підлітків, натрапила нещодавно на таку собі сентиментальну книжечку, написану на початку минулого століття російською письменницею Лідією Чарською.
На початку в головної героїні (книжку написано від першої особи) князівни Ніни Джавахи помирає татарка-мама, Ніна лишається з батьком-військовим, якого дівчинка змальовує мало не як супермена. Хоча той одного разу плакав, навіть ридав! Коли віддав доньку в інститут. Сім’я Джавах живе у Грузії, яку описано теж доволі сентиментально. Але навіщо я буду критикувати письмо тієї, кого свого часу так блискуче розкритикував Чуковський?
«Я увидел, что истерика у Чарской ежедневная, регулярная, «от трёх до семи с половиною». Не истерика, а скорее гимнастика. Она так набила руку на этих обмороках, корчах, конвульсиях, что изготовляет их целыми партиями (словно папиросы набивает); судорога — ее ремесло, надрыв — ее постоянная профессия, и один и тот же «ужас» она аккуратно фабрикует десятки и сотни раз…» ©

Ні дати, ні взяти. Хоча моя внутрішня десятирічна дівчинка таки дочитала книжку до кінця. Бо є той самий «надрив», переживання, і за рахунок цього читач іде до кінця, хоча наприкінці повісті все якось дуже змазалося. Якщо спочатку, у «грузинський період», нас захоплює екзотика життя в Горі, джигітські й татарські звичаї, романтика душманів і нічних походів у страхітливі вежі; є зануда-бабця з її уявленнями про «правильну» панну-дворянку, є кволий і хворобливий брат Юліко, з яким Ніна особливо контрастує, то в «петербурзький період»… як це сказати, надходить реальне життя чи що? Життя в дівчачому інституті початку ХХ століття мало чим відрізняється від життя у звичайному інтернаті, та й конфлікти дуже традиційні. Я навіть зловила себе на тому, що ось й це мені знайомо. І якби забрати всю ту сентиментальність, яку висміює Чуковський, була б непогана психологічна повість для десятиліток. Але якби там був би ще хоча б один хлопець, у якого закохалася б Ніна! Бо ці всі дівчачі дружби в зіпсованих філологічною освітою й аморальною літературою двадцятип’ятирічних дівчат викликають в уяві дуже літературні асоціації. Мені навіть у якийсь момент згадалася Леся Українка й Ольга Кобилянська, у той момент, коли в грузинської дівчинки Ніни з’явилася українська подружка Люда. Навряд чи авторка щось таке вкладала, але ви ж не забороните зіпсованим дівчатам щось собі пригадувати з курсу історії літератури :)

І насамкінець жорстка критика, щоб видавництво могло спокійно відрізати цей шмат як невгодний. Такі обкладинки й папір відбивають усяке бажання читати. Чесно, друзі. Дівчинка з діснейленду. Я розумію, що маркетинг і все таке, але ж потрібно виховувати добрий смак, а не йти за тим, що всім подобається. На цьому дякую за увагу і до нових випусків. Читайте Христю на Facebook :)

Лідія Чарська. Князівна Джаваха: повісті / Пер. з рос. Ганна Ручай. — К.: «Гамазин», 2010.

Читайте ще таке, для того ж віку й статі:

Щоденникдівки-підлітка

2 коментарі:

  1. Щодо паперу і обкладинки - абсолютно погоджуюся! Я читала їхні "Повнолітні діти" і також від самої книжки задоволення не було ніякого :( Маю на увазі не текст :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Ех, Вільде, Вільде... Добре, що я читаю її з кіндла... серце кров’ю обливається, як бачу ці обкладинки :( А що на це каже Марічка, до речі? Бо у видавництві впевнені, що з обкладинками усе ок :/

      Видалити