вівторок, 22 жовтня 2013 р.

«Чоловік – то ще геть не найстрашніше лихо»

Справжня Нечитайко перед тим, як пообідати й повечеряти, дочитає другу книжку про Енн і напише про неї у блозі, розшифрує інтерв’ю і доредагує рецензію, а вже потім подумає, чи є щось у холодильнику.

Скажу вам так відразу: друга книжка мені сподобалася аж ніяк не менше, ніж перша, а може, навіть трошечки більше, бо в мене таке враження, що ми тепер із Енн давно-давно знайомі, а раніше тільки знайомилися. Так що я вам із певністю кажу: ми з панною Енн Ширлі, «мем», як її тут називають, тепер добрі друзі. Найбільше, що мені в ній імпонує, — вона не ідеальна, не красуня з романів, якими сама зачитується, не має ідеально правильних поглядів на все, помиляється і якось із цим мусить жити, а ще вона, як її сучасниця Поліанна, вміє якось само собою змінювати людей на краще. Ось і я, здається, стала трошечки кращою, коли прочитала цю жовту осінню книжку :)


Тут багато цікавих персонажів, попри те, що один мій знайомий і дуже поважний критик (я його й справді дуже поважаю, от) вважає, що зі смертю Метью в першому томі цікавих персонажів поменшало. Протестую! Це не так. Я щиро сміялася з витівок 6-7-8-річного хлопчика Деві, якого Марілла з Енн узяли на виховання, мені симпатична Шарлотта Четверта, яка з’являється наприкінці, милий пан Гаррісон і його папуга Джинджер, який лається не гірше справдешнього моряка, та й сама Енн не перестає дивувати. Вперше я вголос засміялася, коли Енн продала корову. Але не буду псувати вам насолоди від жарту, самі прочитайте.

А ще Енн подорослішала, і це видно. Так приємно уявляти, буцім дорослішаєш із нею. Так приємно вловлювати мудрість, якою діляться ті чи інші персонажі, але попри все – не нав’язує авторка книжки. До речі, ось це повсюдне моралізаторство спочатку відштовхувало мене від «Поліанни» Елеанор Портер, і тим важливіше, що в Люсі-Мод Монтгомері цього не помітно.

І чого вже гріха таїти, я щораз більше відчуваю, якою близькою мені є мила Енн Ширлі, не дуже показна дівчина, яка одна лишень не помічає своєї чарівності. Якими близькими в різні періоди життя були мені її думки й вагання, її сумніви й переживання, її гризоти й особливо – її уява. Я теж багато всього собі уявляла й досі часом уявляю. Аж бува людей смішу, але ви знаєте, ми ж із вами добрі друзі, правда?

А наостанок, щоб вам не було сумно і щоб було що згадати й переповідати друзям, коханим і дітям, тримайте чудесну цитату в соковитому перекладі Анни Вовченко (до речі, переклад – особлива насолода, ви оціните):

– …Там є ще маленька всохла берізка. Бабуся каже, що її згубили солоні бризки з моря, а я думаю, то дурна дріада, яка жила у ній, пішла у світи й заблукала. А берізка померла, бо їй від самотності розбилося серце.
– Тепер нерозумній маленькій дріаді теж розіб’ється серце, коли вона повернеться до своєї берізки, – мовила Енн.
– Так, але й нерозумні дріади мусять відповідати за наслідки своїх учинків – так само, як і люди, – серйозно відказав Пол. – А знаєте, що я думаю про місяць, дорога вчителько? Що це – маленький золотий човник, повний снів.
– А коли він зачепиться об хмару, сни випадають із нього й потрапляють до нас.

Іще кілька:

«Ох, панно Ширлі, мем, як може бути бідолашна жінка бути певною, коли сам чоловік не знає, що в нього на думці?»


«Еге ж, за кого б не виходити – усе ризик…, але я думаю, панно Ширлі, мем, чоловік – то ще геть не найстрашніше лихо».



«– …У коледжі я хочу навчитися, як прожити життя найповніше й узяти від нього все найкраще, як розуміти й допомагати іншим – і собі теж. (…)

– Еге ж. Саме для цього й потрібен коледж – а не для того, щоб випускати пихатих бакалаврів із головами, забитими книжною вченістю так, аж ні для чого іншого там місця вже немає».

А це була —
Люсі-Мод Монтгомері. Енн із Ейвонлі: роман / Пер. з англ. Анна Вовченко. – Львів: «Урбіно», 2013.

І не забувайте про мітку ДІВЧАЧЕ в цьому блозі, якщо вам цікаво те, про що я пишу.

5 коментарів:

  1. Переклад справді чудовий! Марічка он бралася минулого року за Енн англійською - і не пішло (думаю, можливо, через те, що мова не сучасна, та ще й канадський варіант...), а українською взялася - і проковтнула. І до нас уже їде, точніше, летить, друга книжка!
    Так що, Христю, ми не дуже від тебе відстаємо. :)

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. ну, бо ви молодці й у вас, певно, є поштовий килим-літак ;) в Америці, певно, ще й не такі дива є, ге ж?)))

      Видалити
    2. На жаль, немає ні килима, ні літака :( А дві останні посилочки з книжками взагалі загубилися :( В одній було кілька новинок ВСЛ, а в іншій - частина компоту від "Граней"... Пробуємо знайти кінці, але сумніваюся, що вдасться...

      Видалити
  2. Книжка дуже вплинула на моє світобачення. Переклад Анни Вовченко дійсно чудовий. Дуже рада, що на моєму читацькому шляху з'явилась ця книга. Найбільше подобаються відносини Марілли і Енн. Марілла, така собі стара панна, стала добрішою, усміхненішою.

    ВідповістиВидалити